Завдяки таким хлопчикам ми переможемо клятих орків. Мамо, я до тебе вже на повернуся і в дворі на стежці не зіткнемось ми.
У хмаринку білу я перетворюся,
упаду на трави дрібними слізьми.

Ти із сумом, мамо, дивишся на небо
і скорботним криком тишу розрива,
ти голосиш… Мамо, рідненька ,не треба,
вже ж ніхто не верне твоє журавля.

Ти пробач, матусю, це ж моя провина,
що від твого горя почорнів весь світ.
Що і ти, рідненька, і уся родина
обтрусили в горі радості ввесь цвіт.

Мамо й Батьківщино, ви в мене єдині,
я ж за вас загинув у кривавій млі,
щоб ясний світанок і погожа днина
панували вічно на моїй землі.

Тетяна Божок,
Вічно сумуюча мати