Тоді не потрібно буде їх зносити, а разом з ними трощити все інше під гарячу руку.

Ми постійно потрапляємо в якісь ретроспективні тенета совдепівської дурості. І ведемося на масові пропагандонівські психози.

Скільки уже разів на вашій пам’яті перейменовували вулиці, майдани?! Скількох уже ідо­лів встановлювали, а потім прибирали? Царі, цариці, леніни, сталіни… Ну, добре, наїлися вже вождизму. Нудно. Треба знову когось зносити.

І пішли тилові патріоти вишукувати компри на всіх. Той не тому посміхнувся, того бачили колись в одній компанії з тим, і т.д, і т.п. Ясне діло, і Пушкін, сучий син, виявився без ореола. Ату його. Бо війна з росією.

З таким же успіхом якась гаряча голова могла «атукнути» у Львові пам’ятник Адамові Міцкевичу, коли у нас були драматичні стосунки з Польщею. Але, слава Богу, комусь вистачило мудрості. Зараз слушний момент, щоб знести пам’ятник Ілоні Зріні та її сину Ференцу Ракоці у Мукачівському замку Паланок. Адже угорці проти нас в ЄС.

Потім розберемося з Чехією за окупацію Закарпаття на початку минулого століття і з румунами за підтримку фашистської Німеччини… Гарячі голови мають бути і мають пропонувати різні ідеї. Це нормально, це рухає суспільство, розвиває країну. Але на противагу гарячим головам мають вислуховувати людей, що не піддаються масовим психозам, а раціонально, опираючись на власний життєвий досвід, оцінюють ситуацію. І зважують всі загрози від пам’ятника чи назви вулиці.

Свого часу вже «відвели душу» на розкошах буржуїнів-капіталістів, познущалися з подільських прекрасних палаців так, що сто років не можемо їх до тями привести. А деякі взагалі втратили. Тепер і дітям своїм, і гостям приїжджим немає що показати, зате олігархи нікуди не поділись. Тільки палацу Потоцьких від цього не легше…

Так само із пам’ятниками може бути, особливо тими, що мають чи вже мали художню цінність і вшановують далеких від агресивних дій людей. Їх не можна зопалу зносити. Бо це вже наша сучасна історія та естетика. Вважаю, що це безпосередньо стосується пам’ятника Пушкіну. Того, що встановлено в Ольгополі.

Ігор Гурвіч, Шаргород