А от вам приблизний шкільний день.

Хлопчик М. вийшов з дому о 7.50. Сів у тролейбус. О 8.05 повітряна тривога – всіх з тролейбуса витрусити, чоловік так 100 і шукайте бордюри й стінки…

Сховки знайшли (припустимо), телефони у всіх дзинь-дзинь. Вже 10 хв сидять, 25, 48… Ось так дві годинки перечекали (і дощ з мокрим снігом теж), тепер можна і до школи добратися… на третій урок як раз… Хух, вже в школі!

А тим часом о 8.05 в школі шум, гам… «Стаємо в шеренги, швидко пересуваємось!», не штовхаємо і не топчимо однокласників… Добралися до сховища, але вхід один… Вже 25 хв тривоги, а діти ще не в середині. Один урок сидять. Вже телефони не дзилинчать, діти спілкуються між собою, просять пити, їсти. Вчителі організовують похід на відро… У підвалі всього чоловік 500, бо не всім учням треба на транспорті під’їжджати – встигли до 8.05 прийти… Нарешті можна вийти! Розходяться якось по класах. Перекличка. Дві третини класів ще не дійшли до школи.

Ось як раз наш хлопчик М. вже добрався.

Ура, половину уроків відбули!

Чи вдасться ще 3 провести?

А ще потім додому якось добратися…

Це все за умови, що ракета таки на накрила…

І це лише один можливий день або ж досить позитивний сценарій без поганих наслідків…

Ірина Ковблюк