Я випалена… Жінка- Україна…
Розрушена, розбита та жива…
Думки летять кудись лелечим клином,
І в пісні комом збилися слова.

Я у диму, немов стерня згоріла,
І сил нема, лиш хочеться води.
Моя земля – усе у шрамах тіло,
Й волосся посивіло від біди.

Я розгубилась між брехні та зради,
Та просто ще з очей стираю піт…
Я дам собі, як справжня жінка, ради!
Про мене ще дізнається весь світ.

Все витерплю! Переживу атаки!
Свої одвічні відмолю гріхи…
Розсипалося сім’я моє маком,
Буде кому  прощати всі борги…

Своєї злості страхом не покрию!
Дивлюся   прямо в очі ворогам,
Бо маю, наче пташка, сильні крила
Й свого гнізда зозулі не віддам!

Хоч стомлена душа моя нетлінна,
Стою я на своєму й тому край!
Нікому і нічого не повинна!
Бо бачила і пекло вже, і рай…

Хоч випалена… Жінка – Україна,
Ще будуть в мене золоті жнива!
Дарма тече рікою вража слина…
Я не віддамся, доки я жива!

Алла Боровська, вінничанка