Колишній депутат Вінницької облради, “свободівець”, а зараз морський піхотинець, головний сержант взводу 36 бригади морпіхів Валерій Скрипченко розповів про цілодобові обстріли та небачений героїзм українських захисників:
– Ми просуваємося потроху вперед.-Звільняємо метр за метром нашу Херсонщину. Москальня зібрала тут колосальну кількість озброєння: гатять по нас усім, чим тільки можуть 24/7… Хлопці дивуються, як у них тільки стволи не перегріваються. Одного ранку по наших позиціях 4 рази вдарили ворожі гвинтокрили і 7 разів – літаки. Але хлопці добре окопалися – 4.5.0
Ми знаємо, що орки так гатять, бо бачать, що ми йдемо, і їхня піхота на позиціях всц@ться і розбіжиться, якщо перестануть гатити. На деяких важливих ділянках к@ц@пня зарилася під дорожнє полотно: сподіваються, що наша арта по ньому не влупить. Натомість топори, хаймерси і авіація чітко знають свою справу і методично розвалюють логістику московитів.
У моєму підрозділі – героїчні безстрашні командири «Беха» і «Жук».
Командир відділення «Лютик» разів три поспіль був контужений, але навідріз відмовлявся евакуюватися – не покидав своїх хлопців.
Просто фантастичні військові медики «Гріша» і «Ронін», які під лютими артобстрілами рятують життя бійцям, аж лікарі потім дивуються: «у вас що, професійні медики?!!»
«Безбашенні» в доброму сенсі цього слова водії «Бех», як от «Вікінг» – це хлопці, які люто ризикують життям, коли евакуюють поранених.
Кілька днів тому під скаженим артобстрілом до мого окопу підбігла з пораненим маленька, тендітна і дуже гарненька, років 20, дівчинка-медик: «Можна, я вам пораненого в окоп на кілька хвилин, сама хоч хвилинку перепочину». Я мало не розплакався – не за себе просить, а за пораненого. Вона мала би зараз вночі десь з хлопцем обійматися, а вона тут по краю бігає…
Чи взяти того ж «Мєлю». Цілий день просидів в окопі під артобстрілом, не піднімаючи голови, а коли у темряві під тими ж обстрілами закричали, що нас обходить ворожа дрг, то вилетів з криками: «де ці під@ри, зараз я їх постріляю!» .
Є кулеметник «Фабік», який через свою поведінку створював трохи клопоту для керівництва, але завдяки йому в критичних ситуаціях чимало бійців залишилися живими.
«Космос» з вівчаркою «Цезар», окопавшись, ночував просто за бліндажем ворога, і всю ніч слухав їхнє ниття: «Альошенька, Альошенька, зачєм мнє ета нада, я хочу к мамє». Тож зранку «Космос» прискорив «повернення» орків додому…»
Нагадаємо, 24 лютого, коли почалася війна, боєць пішов у воєнкомат… Своє день народження 6 березня святкував уже в окопах.
На фото: В. Скрипченко, кулеметник «Фабік».
