Ось що повідомляє про загиблого Володимира Палія його землячка із Томашполя:

…. Я пам’ятаю нашу розмову. Ти, як часто бувало, пив каву біля ,,Ромашки‘‘ і був дуже засмучений. Причину смутку розповів одразу. Ти сказав мені, що вже кілька днів війна, що пішов сам у військкомат, а тебе не взяли в тероборону, бо вже набрали людей. Тому ти залишив свої координати, бо дуже хочеш бути потрібним в такі важкі часи . Війна, ця жорстока кровопролитна війна, змінила долі багатьох людей , і  виявила спражніх  ГЕРОЇВ УКРАЇНИ! А потім -дзвінок із військкомату , ти вранці  швиденько зібрав необхідні речі.  Ти був щасливим, не дивлячись на те, що плакали твої рідні, бо йшов захищати рідну землю і свою сім’ю! Далі навчання на полігоні, ні розчарування, ні страху, а гордість— ТИ ВОЇН! Випробування даються багатьом, але про випробування , що випали тобі , потрібно писати книги і знімати фільми про мужність, стійкість і героїзм… В смсповідомленнях  і дуже рідких розмовах ти говорив одне – все буде Україна і що в тебе все добре!  А насправді???  Вовка, ти пройшов пекло Сєвєродонецька, вибрався з обіймів смерті в Лисичанську…

Майже 5 місяців ти був на нульових позиціях, такі  безкінечно довгі  та тривожні місяці для усіх твоїх рідних…. Бувало, що  навіть тижнями ти не виходив на зв’язок (Це були жахливі дні для твоїх  Галинки та Ліночки. Скільки сліз було виплакано і скільки безсонних ночей линули молитви до Бога за тебе, найріднішої людини, найкоханішого чоловіка та найкращогобатька і дідуся! Ми шукали для них слова підтримки, але найрідніші хотіли чути в телефонній трубці твій, Вовка, голос, такий рідний , такий жаданий, як ковток свіжого повітря….А як ми усі тебе чекали вдома!

Де ж була та ротація, щоб ти  на кілька днів приїхав в Томашпіль? Чому так трапилося, що з пекла Лисичанська ти потрапляєш  знову в пекло – Піски, Опитне? Ти не жалівся ніколи, ти був (Боже, як невимовно важко писати слово- був) таким позитивним оптимістом, що одразу на душі ставало світліше, тепліше… А насправді  тільки ти знав і бачив все на свої очі, та  нам усім ти дарував  віру і надію! Безмежно дякую тобі, наш ГЕРОЙ!..

20 серпня ми  з тобою розмовляли по телефону. Я пам’ятаю, як твоя Галинка тоді просила, щоб ти беріг себе, наче щось відчувала….А ти відповів, що в тебе все добре, і нехай вона краще береже себе, бо ти хвилюєшся за неї. Це була наша остання розмова з тобою((( Наступний день став  чорним днем для нас усіх – 21 серпня ти загинув(((  Твоє життя, сповнене планів, надій і безмежної віри в ПЕРЕМОГУ УКРАЇНИ обірвалося від рук кацапськоі нечисті. Ти загинув, як  справжній ГЕРОЙ, зі зброєю в руках, захищаючи Україну.

Твоя чудова дружина, яка кожну мить подумки була з тобою, твоя донечка, яка є твоєю гордістю і радістю, з якою ти ділився усім на світі, яка для тебе була найкращою донечкою і твоєю неймовірною помічницею  на війні, твоі внуки, які обожнюють тебе, твої рідні і друзі, ми усі сумуємо , що ти  так покинув нас…..Але ніколи ти не залишиш наші серця, ти будеш завжди в нашій пам’яті…Настане мир і спокій, назавжди зникне зло та путінська расєя, і в цьому буде твоя величезна заслуга, нашого справжнього ГЕРОЯ, нашого Вовки Палія…

І буде суд, московіє імперська,
Найвищий суд, якого не минеш,
За кров невинну, що рікою ллється,
На вічні муки віддана будеш.

Лариса Нароган