А що для українців – незалежність?
Це вітер, що тополю гне в степу.
Це до свогО коріння приналежність,
Це  колосок до колоска в снопу.
Це ріки,  що  коня напоять в спрагу,
Це гори,  де трембіти чути звук.
Це двоколор розвіяного стягу,
Це слід у генах від кайданів й мук.
Це материнська вишивка сакральна,
Це хата,  де в куточку образи.
Це пісня для дитини сповивальна,
Це шлях чумацький, зорі,  сіль, вози…
Це мальви й чорнобривці кароокі,
Вареники в сметані,  борщ,  хліби…
Це в надверчір’я цвіркуновий спокій
І сонце,  що сідає за горби.
Це батько, що навчить не прогинатись,
Та істину до серця донесе.
За честь нам українцями назватись,
Й співати,  мов дзюркоче джерельце.
Це мова наша рідна й милозвучна,
Це на камінні давні письмена,
Це слово Кобзаря,  що вдарить влучно.
Це шлях наш,  де іде страшна війна.
Це непокора наша й впертість долі,
Якою ми ще досі всі йдемо…
Хоч дорого нам стане наша воля,
Та рабства не носити вже клеймо!
І кожен з нас ще із колиски знає:
Там,  де коріння міць –  міцні гілки!
Країни краще нашої немає!
Тож, Слава Україні! На віки!

Алла Боровська, вінничанка