Цей лист бійця з Літина Олександра Морозова підірвав соцмережі. 31-річний захисник описує дисонанс двох світів – мирних міст і зони бойових дій і роль чоловіків у кожному.

Публікуємо мовою оригіналу:

– Кінець відпустки.

Що можу сказать?..

Важко. Дійсно важко, пропустити крізь себе це все.

Десь за Краматорськом, відкривається портал в іншу реальність. Без кучі військових, покоцаної техніки, без черг в магазинах за нонстопом і блоками сигарет з розрахунком карточкою.

Десь там трохи глибше паралельний світ, без знайомих тобі грязних і втомлених облич. Без запаху солярки і пороху. Немає там автомата, і  потрійного БК, і ще якоїсь труби закордонного виробництва якою можна знищити ворожу техніку. Немає рації, і дронів які протівно жужать. Нема свисту… Нема виходів… Немає приходів… Немає нічого до чого ти звик за останні півроку…

А що ж є?!

Є “життя”… Ну типу так називається той процес який був у нас колись. Є купи людей з пустими лицями які ідуть на ненависну роботу. Є ті хто мужньо розказує про п’ять гривень які він скинув на ЗСУ,  і тепер він також причетний до всього того двіжу! Є люди які цитують новини, новини які для них спеціально підбирали цілі відділи медійніків, новини що все харашо, бо показувать правду, то паніка, і вобще, правда кака! Викинь її.

Що ще є?

Є Андре, не якийсь там Андрій, а Андре, який сидить на Хрещатику і потягує кальян, своїми добіса накачаними руками. Причому він ще не довольний там чимось і пред’являє офіціанту. Він сидить, в м’якому кріслі, з купою подушок, заліпаючи в свому мега крутому смартфоні. А є Ігор Романович.  Якому 57, який 24 лютого без досвіду служби став в стрій. А 25 – го лютого вже пройшов перше хрещення вогнем противника. Ігор також сидить. Але десь в їбінях. На першій лінії. Там де навалюють постійно. Сидить в окопі, який від вибухів постійно обсипається. Замість м’яких подушок, мішки з землею. Замість моднявого гаджета, жовтенька моторолка, яка не призначенна для війни. Нема кальяна, є волонтерські невкусні і протівні цигарки, які зїдаються по дві пачки в день. Нема тут обслуги, яка бігає і виконує твої , хотелкі, є такі ж самі як і ти. Які тут. Які живуть щоб битися!

Ти дивитися на то всьо… і розумієш. Краще б не їхав…

І суть не в тому, що одні впахують день і ніч, без вихідних і ротацій, а інші ноють, як плохо стало жить мне, скорейби там уже всьо закончілось,  сколькож можно?! Не в тому, що чувак зловив старлінг і з своєї військової премії задонатив волонтерам, а його ровесник розказує губастій фіфі як он поднімаєт економіку сваїм каждим смузі.

Суть в тому, що Леви б’ються за хомячків. Леви вмирають за те щоб хомячкам було все окей, і вони не страждали. Леви звільняють українські землі, поки хомячки підіймають економіку своїм смузі.