Вони пережили стільки болю, що вистачить на ціле покоління. Їх убивали, морили голодом і не давали води. Але захисники Маріуполя залишаються незламними. Герої повертаються з полону
Я вірю, ви повернетесь додому,
До друзів, рідних, милих, до своїх.
Ви витримаєте розпач, біль і втому,
І повернетесь із тенет чужих.
Так довго ви тримали оборону,
В оточенні тримали «Азовсталь».
Міцніші ви були за стіни із бетону,
Серця у вас чистіші за кришталь.
Вас не зламали,
хоч вогнем змивали,
Хоча викурювали
бомбами щораз.
Ви ж – Українці! Не на тих напали!
Любов до волі ваша щира,
без прикрас!
Таня КАМЕРІСТОВА
Додому повернулось 215 бранців. Серед них 5 вінничан. Тисячі – ще у полоні
Увечері 21 вересня, після довгих і важких перемовин, Україні вдалося з полону окупантів повернути 215 своїх захисників. Це найбільший обмін за час повномасштабної війни! Ворогу віддали кума путіна Віктора Медведчука та ще 55 військових рф.
Серед українських воїнів, яких вдалося визволити з полону держави-агресора, – Герої України Денис Прокопенко (Редис) – командир “Азову”, Євгеній Бова – командир Першого окремого батальйону морської піхоти, Лев Пашко – командир роти “Азову”, Сергій Волинський (Волина) – в. о. командира 36-ї окремої бригади морської піхоти, Святослав Паламар – заступник командира полку “Азов” по роботі з особовим складом, Денис Шлега – командир 12-ї бригади оперативного призначення ім. Дмитра Вишневецького, Олег Хоменко – командир комендантської роти, який безпосередньо здійснював командування обороною “Азовсталі”, Дмитро Козацький – солдат “Азову”, фото та відео якого з “Азовсталі” облетіли весь світ. Додому повернулися знаменита Пташка Катерина Поліщук, 30-річна вагітна лікарка Мар’яна Мамонова. Через декілька днів після повернення Мар’яна народила донечку. Серед звільнених – військовослужбовці НГУ, ВМС України, ЗСУ, ДПСУ, ТрО, НПУ, СБУ, Держмитслужби та ДССТ, а також двоє цивільних.124 захисники, звільнені з полону, належать до офіцерського складу, 89 – до рядового й сержантського складу.
– Обмін проходив на території кількох країн – це територія України, кордон між Україною і Росією, етап на території Республіки Польща, операція на території Турецької Республіки, операція на території Саудівської Аравії, – повідомив керівник ГУР МО Кирило Буданов.
Вінничани у списках звільненних шукали прізвища своїх синів, братів, друзів
Офіційно повідомлялося, що серед звільнених «азовців» троє бійців з Вінниччини – Віктор Цебрик, Євгеній Дзись і 19-річний Назарій Гринцевич.
Після чотирьох місяців невідомості на крилах щастя полетіла зустрічати свого 19-річного сина з полону Маріанна Колос. Її син – Назар Гринцевич – парамедик “Азову”. У травні був евакуйований з металургійного заводу «Азовсталь». Його тримали в Оленівській колонії так званої «ДНР».
– Весь цей час ми тільки знали приблизно, де він, що він живий. Після теракту в Оленівці російська сторона жодної інформації не надала, ми не жили після 29 липня, ми виживали, вірили і молились, – каже мама Назара.
Маріанна Колос розповіла журналістам, що син – Назарій Гринцевич – подзвонив ще вночі і вона мало не зомліла від почутого: “Мамо, це я, я в Україні!”
– Я, коли його вперше почула, не плакала, я кричала. Віддала телефон чоловіку, він з ним розмовляв, а я плакала. Не спала всю ніч, але то були сльози радості. Брат та сестра Назарчика так само раділи, ледве уклала спати їх вночі. Вся Вінниця розбурхана. Безумовно, щаслива, що мій син поруч. Але в полоні ще знаходяться тисячі інших дітей, за яких я так само молюсь, як за свою дитину. І так само сподіваюся, що найближчим часом всі сини України повернуться з неволі додому, – вірить мама Маріанна.
Мама «азовця» Віктора Цебрика повідомила, що її син після повернення з полону перебуває у госпіталі. Ірина Цебрик радіє, що син, її кровинка, на волі і разом з рідними і всіма небайдужими земляками зробить усе можливе, щоб Віктор повноцінно реабілітувався після тортур і полону.
Нагадаємо, у квітні Віктор Цебрик отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня від президента.
З російського полону звільнили й морського піхотинця Євгенія Дзися із села Ксаверівки Якушинецької громади. Із піхотинцем 36-ї окремої бригади зв’язок обірвався 2 травня. Рідні жили у страшній невідомості…
Відомо, що Євген із 2014 року захищав країну у Маріуполі. Майор Євген Дзись нагороджений медаллю “За військову службу Україні” Указом Президента від 21 травня 2020 року. А також 19 квітня нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Серед 215 звільнених бранців й вінничанин Андрій Рибачок. Андрій з початку війни у 2014 році захищав Україну, був у Маріуполі. Його рідний брат теж продовжує обороняти країну. Зовсім скоро, 10 жовтня, Андрій відзначатиме свій
26-й день народження у колі рідних на Вінниччині.
– Він служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти. Війна застала їх у Маріуполі, були на металургійному комбінаті імені Ілліча. Потім частина пробивалася до полку “Азов” на “Азовсталь”. З квітня по травень вони там були, а 16-20 травня виходили і 4 місяці – в полоні. Після цього ніякої інформації про нього не було, – розповіла мати бійця. – Коли син подзвонив, не впізнала його голос. Сказав: “Слава Україні! Ти що, мене не впізнаєш?” Я кажу: “Ні, не впізнаю”. А він: “Це я, твій син”. І тоді я вже зрозуміла по інтонації, що це він. Мене всю трясло, було так неочікувано…
Рідні повідомили, що Андрій у госпіталі в Чернігові. Дружина уже поїхала до нього, батьки чекають вдома.
Молодший сержант Андрій Рибачок нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Зустрічають свого земляка-героя села Тартак та Анютине Чечельницької громади. Додому повертається Костянтин Нікітенко. Староста Олена Павлишена розповіла, що 20-річний Костянтин народився в селі Тартак. Захищав Україну із перших днів війни.
– Два тижні військовий перебуватиме на реабілітації. У селі дуже втішені звісткою, що він живий і повертається додому, – каже Олена Павлишена.
Костянтин Нікітенко на псевдо Фокс – військовослужбовець полку “Азов”. Він один із тих, кого бойовики самопроголошеної “ДНР” засудили до смертної кари. Про звільнення сина мама бійця дізналася 22 вересня.
– Син зателефонував, каже: “Мамо, це я”. Так завжди говорив, коли телефонував із іншого номера. Сказав, що з ним усе добре, ушкоджень не має. Емоції переповнювали, не можу їх пояснити. Востаннє чула його голос три місяці тому. Ще не знаю, як зустрінемося. Знаю, що його повезуть на реабілітацію у санаторій. Можливо, доведеться зачекати тиждень чи два, поки пройде реабілітація, – розповіла Світлана Нікітенко.
У Стрижавці на повернення чоловіка-“азовця” Дмитра Глухенького чекає дружина Катя та двоє його донечок. В «Азові» він із 2016 року. У квітні закінчувався вже контракт, але він ще на рік його продовжив, щоб захищати Україну.
Дивом вдалося втекти з розбомбленого пологового Маріуполя його молодій дружині Катерині із новонародженою двійнею на руах. Жінка з дітьми спочатку ховалася на заводі Ілліча. А потім із Запоріжжя на Вінниччину – малу батьківщину Дмитра. Тут проживають його батько та родичі. Саме тут Катя отримала звістку, що її Діма – на волі!
– Він в госпіталі, бо був поранений. Поки приїхати не може, але я до коханого полечу на крилах любові! – радіє Катя.
Сина – військового хірурга маріупольського госпіталю – з рашистського полону чекає у Вінниці мама Ірина Миколаївна
Вона звернулася у Женеву, бо її Володя, як і більше двохсот його колег, некомбатанти. До цієї категорії належать медичний і духовний персонал ЗСУ, військові кореспонденти, юристи. Згідно з Міжнародним правом, для некомбатантів діє спеціальний правовий статус у разі затримання їх ворогом. Їх не беруть у полон!
– Мій Володя ще з дитинства мріяв бути військовим медиком, як його дідусь. Часто одягав його старий кітель. Брав печатку, де написано: лікар Володимир Шапков. Вони повні тезки. Навмисно перевівся у Вінницьку школу №4, бо там був хіміко-біологічний клас, їх водили на кафедри медуніверситету, у лікарні, – згадує мама Ірина Миколаївна.
Після школи Володя Шапков пішов вчитися у Вінницький медуніверситет. Але оскільки мріяв саме бути військовим, то продовжив навчання в Українській військово-медичній академії. Там познайомився з дівчиною Ольгою. Закохалися й одружилися.
– За розподіленням сина відправили хірургом у 555-й військовий госпіталь. Це було у вересні. А в лютому його там уже застала велика війна. Він інколи дзвонив у розпачі, бо на місто і на лікарні щодня скидали сотні бомб… Він оперував у важких умовах, під бомбардуваннями. У цей госпіталь звозили поранених військових і цивільних. Володю видно навіть на камері Тайри, коли вона привезла пораних… Син дуже болісно сприймав ці важкі воєнні втрати. Хвилювався за своїх пацієнтів. Заради них й залишився там. Знаю, що він дуже хотів бачити, як росте його новонароджений синочок, але.., – розповідає мама медика.
Коли рашисти розбомбили й 555-й госпіталь, усі, хто вижив, евакуювались на “Азовсталь” та на завод імені Ілліча.
– Знаю, що син потрапив на завод Ілліча. Навіть там продовжував оперувати поранених. 12 квітня їх звідти вивели. Згодом у рашистських пабліках знайшла списки полонених, де під номером 880 був мій син Володимир Шапков. Ми не знали, куди їх везуть. Згодом син зателефонував Ользі і сказав, що він у колонії в Оленівці Донецької області. Це підтвердилося й на одному з їхніх пропагандистських відео, де показували картинку, як утримуються українські полонені. На відео було видно, що Володя комусь з бранців надає медичну допомогу, – ледь стримує сльози Ірина Миколаївна. – Коли підірвали один із бараків Оленівської колонії, у мене просто земля пішла з-під ніг… Але через декілька днів син зателефонував дружині і сказав два слова, що живий… Хвилини не було, щоб я не думала про сина… Знаю, що будуть обміни і наші діти повернуться додому. Надіюсь на це.
Мама полоненого морпіха із Вінниці, якого не обміняли, закликає світ не мовчати
Ірина не хоче називати своє прізвище, щоб не зашкодити сину. Але наводить спогади тих, хто бачив, як знущались над морськими піхотинцями, яких доставили в Оленівку. Про так званий «гарячий коридор», коли пропускали через нього кожного полоненого і били арматурою, камінцями, усім, що завдавало неймовірного болю. Коли кричали воїни від болю чи падали, били, доки не замовкали… У камеру 2х3 впихали по 50 чоловік. Неможливо було не просто спати – сісти. Давали жменю каші… На полонених випробовували неймовірні тортури. Всі, хто працює в Оленівській тюрмі, ненавидять українців. Усіх! Не залежно – чи це воїн, чи цивільний. Уявіть собі стан матері, яка зараз не знайшла сина у списках на обмін, чути ці спогади.
– Вся країна обговорює звільнення захисників «Азовсталі». Неймовірна радість за них та їхні родини! Але значна кількість наших захисників залишається в полоні! Про це треба пам’ятати!! Морська піхота, яка захищала Маріуполь, наразі перебуває в полоні! Про деяких з хлопців зовсім немає інформації, багато з них знаходяться там з важкими травмами. Молитися за них мало. Про них треба говорити!
За інформацією із рашистських джерел, у полоні перебуває більше 7000 українських військовополонених. І навіть якщо ця цифра вдвічі менша – за хлопців та дівчат треба боротись!
Людмила ПОЛІЩУК,
Тетяна Квасюк
