На ці та інші питання відповів Заслужений економіст України, голова Вінницької ОДА 2015-2019 років та ексдепутат Вінницької облради декількох скликань Валерій Коровій.

– Вінницька облрада повідомила про скорочення апарату на 20 працівників. Ви як депутат, голова адміністрації у минулому знаєте роботу цих органів, яка оптимальна кількість штату в апаратах має бути, щоб зекономити кошти і робота ефективною була?

– Збільшення апарату облради – це була одна із причин, чому я склав повноваження депутата на першій же сесії. Бо на моє запитання керівнику найбільшої фракції, хто підготував проєкт рішення, щоб з 57 чоловік апарат збільшувався до 96, мені ніхто не відповів. Вже тоді було очевидним, що обласна державна адміністрація залишається працювати у тій же структурі. І збільшувати чисельність облради, ще й у таких обсягах – плюс 17 млн грн, а це більше, ніж, наприклад, фінансування галузі культури, виглядало як знущання над бюджетними сферами.

Як на мене, штат обласної ради у межах тих 57 був роздутий. Причому із заробітною платою, вдвічі вищою, ніж в обласній адміністрації. До речі, зарплата голови облдержадміністрації у 2014-2015 роках була 4200 грн. А голови обласної ради – в 10 разів більша.

Наскільки мені відомо, у проєкті бюджету на наступний рік передбачено скорочення обласного бюджету на 25 %. У сумарному вигляді – це мінус 300 млн грн. Більше того, проєкт обласного бюджету повинен прийняти голова ОВА. Тому так чи інше доведеться скорочувати видатки на утримання обласної ради, але набагато більше, ніж 20 працівників, якщо ми відштовхуємося від реальних повноважень цього органу.

– То і чотири заступники забагато?

– Треба дивитися на їхні функціональні обов’язки. Можна, наприклад, залишити чотири заступники, але відмовитися від апарату в обласній раді. Мені важко назвати, які обов’язки вони зараз, під час воєнного стану, виконують. Сьогодні ОВА несе повну відповідальність за все, що відбувається на теренах Вінницької області. До речі, у випадку особливих умов й кримінальну, зокрема за невиконання тих чи інших державних повноважень. Чого не скажеш за представницький орган, яким є обласна рада.

– Люди, особливо в районах і селах, обурюються, що навіть під час війни деякі можновладці нараховують собі величезні зарплати і продовжують багатіти на дерибані землі і навіть на гуманітарці. Потрібні законодавчі зміни, як зупинити цей безлад?

– Нещодавно мав розмову з народним депутатом Ларисою Білозір, і вона як член про­філь­ного комітету у Верховній Раді підтвердила, що зараз готується нормативний документ, який повинен врегулювати це питання. Бо дійсно, у деяких штатних розписах непомірно високі заробітні плати. Звичайно, не у всіх. За два останні місяці об’їхав до 80% територіальних громад, то можу сказати, що у більшості ОТГ голови намагаються стабілізувати ситуацію, бо відчувають глибину відповідальності. Але є різні випадки. Звичайно, є й такі, які не хочуть працювати або займаються лише собою.

Як колишній голова обласної адміністрації, бачу порушену управлінську вертикаль. Раніше було 27 районних адміністрацій, сільські та селищні ради, але система комунікацій та управління були на порядок вище, ніж те, що сьогодні бачимо. Це серйозний мотив, щоб по завершенні війни ввести зміни і в Конституцію України щодо формування префектур, а також у закон про місцеве самоврядування в частині уточнення параметрів відповідальності на рівні громад. Бо зараз регіональний рівень ослаблений, а громади хаотично самі розвиваються у межах своїх можливостей. Префектури як такої немає, системи впливу немає. Деякі голови громад це відчули і почали поводитися як князьки, особливо, коли роздавали землі запасу резервного фонду. Відчули смак високих заробітних плат, преміювань. На все один аргумент: “це моя територія, що хочу – те й роблю”… Формування таких окремих князівств — це небезпечний крок. Бо уже бачу незрозумілі прояви, коли в громадах почали створювати свої “муніципальні варти”. Якщо не буде правового регулювання цієї ситуації, то ця “варта” може стати приватною охороною чи замінити бандформування.

– Щодня бачимо шалене зростання цін на елементарні товари та послуги, це пов’язано із валютою чи є ще інші реальні чинники?

– Проблема інфляції – не лише українська проблема. У поточному році індекс споживчих цін, наприклад, у Великій Британії 10%, а в Єврозоні — 9%. Такого у них ніколи не було. Це пов’язано із тим, що два роки у світі був коронавірус. Були надруковані 3 трильйони доларів, і зараз Федеральна резервна система США підняла свою облікову ставку і фактично повертає ці емісійні долари назад в банківську систему. Попит на долари у світі колосальний. Ви бачите, як впав євро, фунт стерлінгів по відношенню до долара і це ще не кінець…

Хочу зазначити, що є таке поняття, як інфляція витрат. Що це таке? Це коли провокуючим чинником зростання цін є зростання витратної частини. Якщо пально-мастильні матеріали в Україні зросли на 60%, то цілком зрозуміло: якщо не будуть підніматися ціни на кінцеву продукцію, то не буде можливості виробляти товар.

Хоча, за статистикою, продовольство України зросло на 30%. Індекс споживчих цін в Україні — 23 % з початку року. Це великий чинник. Прогнозується 30%. І продовольчі ціни зросли на 30%. Здавалося б, ми маємо надлишок сільськогосподарської продукції, а ціни ростуть… Але вони ростуть саме під впливом інфляції витрат. Бо збільшилися витрати на те, щоб зібрати, посушити, перевезти сировину. Якщо ми будемо вдаватися до адміністративного стримування цін, то може виникнути така ж ситуація, як з пальним, коли просто не стало бензину…

Війна – це не просто бойові дії. Війна – це об’єктивний чинник різкого зниження рівня життя населення. За другий квартал ВВП впав на 34 %. Майже в два рази скоротилися реальні доходи громадян. Ось і ціна війни…

Ми повинні дякувати нашим західним партнерам. Фінансування війни з початку березня 33 млрд дол., з яких 20 млрд дол. – це грантова допомога наших західних партнерів. Завдяки цій допомозі ми можемо більш-менш стримувати курс і фінансувати бюджетні витрати. У нас дефіцит державного бюджету у травні був майже 100 млрд грн, фактично він був покритий за рахунок емісії Національного банку. А НБУ у поточному році надрукував уже понад 400 млрд грн додаткової грошової маси.

Тому уважно передивився бюджет на наступний рік, де задекларовано обмінний курс в межах 42 грн за долар, інфляції – 30% і ВВП майже 6, 2 трильйона гривень. Але якщо ми плануємо доходи 1 трильйон 200 млн, а видатки 2,5 трильйона, то бачимо дефіцит бюджету майже 50%. І ці кошти ще десь потрібно знайти.

Вважаю, було б доречно не приймати бюджет на цілий рік, тому що дуже важко змоделювати ситуацію. Можна приймати на квартал, щоб більш-менш спрогнозувати усі можливі варіанти розвитку.

– Чому у банках немає доларів, а обмінниках вони є, але дорожче? Чи правда, що курс буде 50 грн і більше?

– Як відомо, у минулому місяці Україна отримала від США транш у три мільярди доларів. Але це не в мішках, це безго­тів­ковий долар. Саме безготівковий долар більш застабілізований в межах офіційного курсу 36, 6 грн за долар.

А от що відбувається з готівкою? Як правило, комерційні банки, коли не вистачало готівки, від одного з банків федеральної резервної системи на літак транспортували бандеролі між банками України — забирали старі купюри і залишали нові. Так знаходився баланс між готівковим та безготівковим доларом. Але сьогодні транспортування — це проблеми з логістикою та безпекою. Літаки та гелікоптери не літають.

Інший чинник: з початку війни за кордон виїхало 7 млн українців. Велика частка готівкової валюти просто була вивезена з країни. Але Нацбанк вже зробив певні кроки по завозу готівки валюти між різними банками.

Дуже важко забігати наперед, але ось вже є рішення Ради Європейської комісії про виділення до кінця року ще 5 млрд євро. Якщо в Україну буде заходити від 3 до 5 млрд дол., то немає фундаментальних причин для девальвації гривні.

Тому потрібно зменшити градус емоцій, які у спекулятивному плані можуть на нас тиснути.

Якщо економити, то в першу чергу на енергоресурсах. У межах країни ця економія залежить від кожного з нас. І вірити в Україну та ЗСУ.

Спілкувалася
Людмила ПОЛІЩУК