Ви будете здивовані, але ті, хто свого часу поселився тут, допомагали збудувати… ні, не процвітаючу Південну Корею, а ту, де з’їли чи не всіх собак і котів із диктатором — соратником путлера Кім Чен Ином.
Тоді у Вінниці був штаб Військово-Повітряних сил СРСР.
Разом з північними корейцями поселені тут пізніше військові допомагали їм боротись із своїми братами за «комуністичні ідеали»…
Південній Кореї, як відомо, допомагали США.
Коли Корею розділили на дві країни, було підписано договір про демілітаризацію Далекого Сходу. І вивели звідти частково контингент військ, який воював, зрозуміло, нелегально (з відомим нам Кожедубом на чолі) у Кореї.
А Вінниця ж була споконвічно містом «отставніков і енкаведістов». Тому і вирішив штаб переселити сюди верхівку бригад з Далекого Зауралля. Ви¬ділили частину міста, яка тепер називається Кореєю, під індивідуальні забудови.
На вулиці Добролюбова отримали в 50-60-ті чималі земельні ділянки генерали і полковники. Особливо на її початку. Бо це одна із найдовших вулиць Вінниці. Її так негласно і називали — Генеральська.
Ось так відбулась тиха окупація частини Вінниці. Переселенці з російського Алтаю і інших міст, блатні генерали і офіцери, які скористались можливістю отримати престижну ділянку мало не в центрі Вінниці, культурними цінностями України не переймались.
Тому почалась вже культурна окупація Кореї.
Яких тут лише вулиць і провулків не було — Добролюбова, Рилєєва, Пугачова, Єрмака, Бестужева… Все про російських класиків і героїв, які жодного стосунку до України не мали… Вважали її не інакше як малоросією і зневажливо запевняли, що малоросійський «язик»(!) не годиться для класики, а так, для простолюду! Ну хто тут думав про Україну?
Але вже діти цих генералів і полковників, вони самі, почали ділити ділянки, придбані у спадок, і продавати. Так 20 років тому тут з’явилась моя сім’я, купивши ділянку з недобудовою. Геннадій Наумчук з родиною ще в 90-х купив тут не поділене «обійс¬тя» в полковника — заступника командувача ВПС по тилу. Того поманила «земля обі¬тована»…
Ось які враження від заселення отримали ми, люди із проукраїнською позицією. Причому вже в незалежній Україні.
Ділиться Геннадій Наумчук:
– Добролюбови, Лермонтови, Пугачови. Та ще й всюди понатикані російські церкви. Українська — рідкість. Ми з дружиною перше, що задумали, — повісили над будинком український прапор.
Коли поселились ви — прапори замайоріли на трьох оселях… але далі патріотизм не поширився.
«Вне політіки» та серед «поборников масковской церкві» була переважна більшість. А я вже тоді почепив у авто червоно-чорний прапор воїнів Української повстанської армії із лозунгом «Воля або смерть»… Бо розумів, до чого йде.
Знаючи про героїзм головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича, задумав, що наступить час, коли ось ця вулиця, по суті генералів і полковників окупантів, носитиме ім’я справді українського генерала.
Я ще тоді звертався до одного із заступників міської ради із такою пропозицією. Але почув, що про оунівців-бандерівців у Вінниці краще не заїкатись.
Напевно, тут чимало жило енкаведистів, які брали участь у каральних експедиціях по їх знищенню. Вдумайтесь, українських патріотів, які боролись за незалежність України, вже в незалежній Україні вважали ворогами.
Та ви ж пригадуєте і те по-
зорисько, коли явний агент Москви з Донецька вже за Януковича виграв суд і позбавив Шухевича і Бандеру Зірки Героя України. Як тоді було ще живому синові Шухевича Юрію, осліплому від катувань НКВД, якого посадили в 14, а випустили в 55, аж перед розвалом СРСР, спостерігати цю реальність у незалежній?
Подивіться, як очорняли Шухевича пропагандоси Кремля, як і Бандеру! А чому? Бо це були два кити, які започаткували основи незламної держави.
Бандера проголосив в 41-му незалежність України. Шухевич довів, що лише сильна армія (як відомо, Грушевський і інші основоположники незалежної України, 100 років тому це заперечували) може відстояти Україну! Генерал Залужний і ЗСУ зараз це довели.
На жаль, лише під час повномасштабної війни було прийняте рішення позбавлятись від усього, що пов’язує з окупантом. Почали діяти і ми. Створили ініціативну групу і почали збирати підписи про перейменування вул. Добролюбова на Романа Шухевича.
Зізнаюсь, що не всі жителі
розділяли таку пропозицію. Були й ті, що і далі «вне політікі». Але таким відповідь проста: ми 31 рік в незалежній Україні терпіли те, що натворили ви. Тепер сприймайте наше, українське. Або…
І я горджусь, що ми таки добились, що нарешті Вінницька міськрада, з ініціативи патріотів з нашої вулиці, перейменувала Добролюбова на Шухевича.
І тепер ми з гордістю повісимо таблички на честь великого патріота, борця за незалежність України, який віддав за неї життя, на свої будинки. І порадимо іншим йти нашим шляхом. Боротьба триває — на фронті, в тилу, в головах людей. І перемогу ми маємо здобувати, віддаючи шану нашим, українським героям, плекаючи дух перемоги на прикладі таких пат¬ріотів.
Енкаведисти так ненавиділи повстанців, що навіть після смерті знущались над ними.
Після опізнання тіло героя зникло. Є версія, що його по¬ділили на шматки, потім спалили і прах кинули під ноги на зупинку громадського транспорту, щоб топтались перехожі.
Так чинили і з іншими оунівцями. Але навіть ті, що потрапили до ГУЛАГу, зуміли розвалити найстрашнішу каральну машину СРСР.
Ось такі вони — незламні патріоти. І на них має рівнятись кожен українець, щоб перемогти чуму.
Разом до перемоги!
Тетяна РЕДЬКО
ДЛЯ ДОВІДКИ
Роман Шухевич зосередив у своїх руках все підпілля, яке діяло в Україні і воювало проти Імперії Зла за незалежність.
Роман Шухевич (Тур, Тарас Чупринка) з листопада 1943 р. очолив УПА. В 1946 р. отримав від УГВР звання генерала-хорунжого УПА.
Тарас Чупринка був принциповим противником нової влади, яка відправила на заслання його батьків і сестру.
До війни майбутній командир УПА був успішним рекламістом. На початку війни, у 1941 році, коли «чистили» західноукраїнські в’язниці, розстріляли брата, згодом — піддали арешту дружину Наталію Шухевич-Березинську, а дочку Марійку і сина Юрка відправили до спе¬ціального дитячого будинку. Доньку удочерила вчителька Тетяна Запорожська. Сина посадили у в’язницю у 14. Випустили у 55. Роман Шухевич загинув у 1950-му році. В наведенні до його підпільного схрону брала участь колишня гестапівка, яка співпрацювала із НКВС.
