Великий письменник сучасності і класик української літератури.
Як відомо, уродженець Вінниччини, який довгий час жив і творив спочатку у вінницьких обласних газетах, а потім у Києві, повернувся до рідного Іванова, щоб побудувати тут дім-музей.
І йому вдалось це зробити. В тому році він на «перехіщини» давав інтерв’ю «33-му».
Особливою його гордістю була внучка Ярина.
Як відомо, вона з 2014-го відома парамедик на фронті та громадський активіст.
Це вона із подругою, повертаючись із похорону її нареченого, загиблого на фронті, попросила вимкнути російський шансон в маршрутці. А потім «возмущонна толпа»
вигнала дівчат-патріоток з маршрутки.
Зараз Ярина на фронті. Але вся родина збереться, по можливості, у Києві. Туди з краю, з якого пішов у велику літературу Великий Чорногуз, його невдовзі доставлять.
Ось що розповідає голова Національної спілки письменників Украіни у Вінницькій області Вадим Вітковський:
– Сумно… 8 жовтня в обласній лікарні Вінниці, після важкої хвороби на 87-му році життя пішов у далеку дорогу відомий український письменник, Король Гумору й Сатири, кавалер двох орденів Ярослава Мудрого Олег Федорович ЧОРНОГУЗ.
У рідному селі Іванові (Яневі) залишилася посаджена нами з ним пам’ятна алея, побудований незадовго до смерті на батьківському обійсті новий будинок, названий на честь світлої пам”яті дружини “Лідиним домом”, як він і обіцяв їй за життя, не здійснена поки що іще одна його мрія – Музей чотирьох поетів, двох народжених тут поляків і двох українців, одним з яких є він сам, Олег ЧОРНОГУЗ! Але ми втілимо у життя цю його мрію! І буде у селі Іванів вулиця Олега ЧОРНОГУЗА! І буде літературна премія його імені за кращий гумористичний чи сатиричний роман року!
Похований буде письменник у Києві, на Байковому цвинтарі, поряд з коханою дружиною Лідією, яка була для нього усім…
Спочивайте з Богом, друже мій! Вічна Вам Пам”ять!
Приєднаємось до співчуттів.
Олег Федорович Чорногуз народився у селі Іванів, що в Калинівському районі. Його батько — Федір Данилович (1885—1948), лікар-ветеринар; мати — Оксана Андріївна (1891—1980), домогосподарка.
Олег Чорногуз закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, факультет журналістики (1959—1964).
З 1961 по 1963 — завідувач відділу листів Погребищенської райгазети.
1963—1964 — завідувач відділу сатири та гумору газети «Вінницька правда».
1964—1983 — старший фейлетоніст, завідувач відділу фейлетонів журналу «Перець».
1983—1986 — завідувач редакції прози, директор видавництва «Радянський письменник».
З 1986—1987 — головний редактор журналу «Перець».
Член НСПУ (з 1963), НСЖУ (з 1960).
Був делегатом XXXIX сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від України (1984 рік, Нью-Йорк).
Його книжки сатири і гумору: «Моральна підтримка», «Портрет ідеала», «Сіамський слон», «Веселі поради», «Між нами кажучи», «Сповідь старого холостяка», «Як доглядати Зевса», «Плата за любов», «Тиха ніч над хатою моєю» (збірка романсів і пісень написані разом з сином Ярославом), книги публіцистики «Українські колобки», «Українські кентаври», «Діти колонії», «Рабів на бал не запрошують». Поетична збірка «Дорога до України», дитячі книжки— «Веселий зоопарк», «Карнавал», «Весела абетка», «Притча казка про козака Нетака».
Романи: «”Аристократ” із Вапнярки» (1979), «Претенденти на папаху» (1983), «Вавілон на Гудзоні» (1985), «Я хочу до моря» (1989), «Дари пігмеїв» (2005), «Примхи долі» (2006), «Той, що живе зі смертю» (2006), «Золотий скарабей» (2007) «Ремезове болото» (2007), «Воскреслий із мертвих» (2009), «Гроші з неба» (2009), «Твори» (в 2 т., 1986), «Твори» (в 7 т., 2006), «Притулок для блазнів» (сатиричні комедії, 2013), «Твори» (в 15 т., 2015)
Автор кіноповісті «Смерть без милосердя» та кількох п’єс. Серед них «Пектораль», присвячена Георгію Гонгадзе.
Погодьтесь, творчий доробок вражає. Як і активна життєва позиція Великого Чорногуза!
Ти з гумором жив, з посмішкою на обличчі помер. І вірою в перемогу Украіни.
Тетяна Редько
