А мати бійцям наказала відкрити труну …
Її відмовляли, їй ліки давали і воду…
Вона говорила: «Збирала його на війну –
Й до раю зберу, і ще раз помилуюсь на вроду.

…Вона не зомліла, змінився лише її лик.
Вона лише стала одразу як хмара осіння.
А потім поклала в труну вишиванку й рушник
І гладила тіло скалічене милого сина.

Вдивлялася в риси обличчя, порізи, синці –
І наче воліла рукою мару відігнати…
А потім сказали ми їй: «Вже прийшли панотці»,–
Вона все одно не дозволила нам закривати.

І більше ні слова не мовила вголос вона,
Лиш губи тремтіли, напевне, в молитві за сина,
А люди кругом шепотіли: «Страхіття… Війна…»
І старились очі її і чоло щохвилини.

Коли вже ми їхали, нас провела до воріт…
Хрестила по черзі, сльозам – ні кінця, ні упину,
Що ми – говорила – віднині всі діти її
І що зобов’язані жити за себе й за сина.

Дала на дорогу нам їжі, води і вина,
А ще в рушникові строкатім – хлібину із сіллю.
Рушник вишивала для сина на долю вона,
А в сина ніколи, ніколи не буде весілля…

Немирівська громада втратила ще одного патріота і захисника.

01 листопада боронячи Україну від російських окупантів, загинув щирий та вірний патріот України, немирівчанин Олександр Бевз. Воїну навіки 25…