Поліцейського Євгена Трайдакала, на якого скоїли замах, доглядає сестра — ветеран війни Ярослава. Вдома дружина з 7-місячним синочком. Він народився вже під час війни. А Євген за місяці війни, як і кожен поліцейський, мало коли не ночував вдома. Хто і чому готував на нього замах і чому прирікав його та іншого колегу на таку жахливу смерть того фатального 13-го жовтня?

Капітан Єв­ген Трайдакало вже три тижні в опіковому — у «Пироговці»

Коли закінчиться лікування — не знає. Його доглядає сестра. Ярослава військова, як і її чоловік. І вони з перших днів на передовій. Але зараз відізвали з фронту… Ярослава Мазур – гордість України. Призерка турніру «Ігри воїнів», але повернулась – і одразу в палату, що називається – «витягує» Євгена «з того світу»…

– Обгоріли ру­ки і ноги, переніс три операції. І це ще не все. Він не може ні ходити, ні сидіти… — ділиться Ярослава.

Ми вже писали, як підозрюваний у інших злочинах у Козятині підклав у пакеті вибухівку в «Ниву», на якій їздив начальник сектору превенції Козятинщини.

– Зрозуміло, що це було заплановане вбивство… Як піз­ніше дізнались — не лише ме­не, але й іншого по­ліцейського – В’ячеслава Сушка… Але сталось диво. Бог допоміг. Бо я встиг скинути через голову палаючу куртку. Тому горіли руки і ноги. А так би заживо згорів… Найболючіше, що з балкона нашого будинку все це бачила дружина.

Вже сусіди розповідають, що мати, яка годує дитину грудьми, кричала ще гірше палаючого чоловіка. І досі не може відійти від стресу…

– Знаєте, рано, коли виходив, дружина сказала, що на капоті машини лежить пакет для сміття. Я, по службі, виховую тут, у дворі, деяких хуліганів… Думав, що вони так «пожартували»…

Але щоб у пакет закласти вибухівку? Вбити, спалити заживо? Цього за 20 років служби навіть уявити не міг — хоча були серйозні злочинці і погрози… Як і у кожного, думаю, по­ліцейського.

Справою того, хто вчинив на мене замах, я не займався

У цього чоловіка ще до війни в кількох гаражах виявили підпільний цех з розливу фальшивих горілчаних виробів. Чесно кажучи, за цю діяльність і позбавлення волі він не мав отримати ув’язнення.. Я його бачив лише раз, коли після вилучення він стояв у коридорі відділку з дружиною, а я йшов…

Далі розпочалась війна. Моя дружина евакуювалась на останньому місяці вагітності до родичів у Закарпаття. 16-го березня синок народився там. А я ж цілодобово на роботі у поліції… У мене сестра та зять військові. Вони на фронті вже були. Аж тут сестра телефонує: біда — будинок у Бердичеві, де вони служили із чоловіком, розбомбили. Їхня квартира — без вікон та дверей… а там же все збіжжя залишилось. От я і позичив буса та став з Бердичева, що вціліло в їхній квартирі, до нас перевозити…

А тут знову мої колеги із сусіднього відділу цього порушника взяли. Бо надійшла оперативна інформація, що навіть у воєнний стан він знову фальсифікат вже вдома виготовляє.

Мене на тому бусові і попросили забрати вилучене… Я там був лише 5 хвилин. Але дорікнув йому: невже навіть у війну ви не можете зупинитись? Люди гинуть, будинки руйнують… А ви знову за своє. Невже совісті немає?

Він тоді подивився так на мене з ухмилкою, як на безумного.

І ось, виявляється, так помстився… З того 13-го моє життя перетворилось у жах болю… Ви не уявляєте, який це біль, коли 50 відсотків шкіри спалено…

Мене врятувало диво

– Дуже оперативно ймо­вірного вбивцю вирахували. Як це вдалось?

– Я, коли обгорів, забіг в шоковому стані додому, облився холодною водою і обмотався мокрим простирадлом. Мене врятувало диво. А якби дитина той пакет взяла? Все, вона б згоріла однозначно заживо. Бо я рятувався, як міг… І то руки і ноги не вберіг… Тоді, коли мене везли у «швидкій», колеги, що виїхали на місце злочину з управління, запитували коло підозрілих…

І тут я згадав, що, коли до нас приходила теща, допомагала дружині з малям, бо ж у нас ще син школяр — 10 років, я її ввечері проводив. От тоді і бачив, що саме цей тип крутився кілька разів біля будинку на своєму сріблястому «Рено»…

А тут ще він сам, уявляєте, прийшов на місце злочину…

Його помітили… Почали крутити по відеокамерах… От він там і засвітився та потрапив у коло підозрюваних. Це сталось так швидко, він не встиг знищити докази… Вже там виявили ще один пакет для іншого колеги — поліцейського В’ячеслава Сушка. Його врятувало те, що він тоді не ночував вдома…

За братом Євгеном доглядає сестра Ярослава. Її відпустили з фронту за сімейними обставинами. Бо ж дружина доглядає семимісячного синочка та годує грудним молоком. Діти Ярослави – за кордоном з бабусею. Але довелось тут «витягувати» брата Євгена.

– Знаєте, моєму братові вже перелили кров. 50 чоловіків здавали — мої та його колеги. Мої діти із бабусею за кордоном, а я біля брата. Йому вже зробили три операції і ще будуть. Якщо сказати, що я шокована — нічого не сказати. Мій брат з початку війни ще жодного разу не ночував вдома. Все на роботі. Ви ж знаєте, як під час війни піднімають голови злочинці… І такі, як він, поліцейські добросовісно оберігають кожного із вас в тилу. Тому ця війна має змінити всіх нас, ми маємо поважати правоохоронців, закон. Покарання має бути тим, хто зазіхає на їхнє життя та здоров’я, суворим…

Знаєте, як боляче, коли один місцевий сайт написав про цю подію, а внизу образливі коментарі від анонімів…

Мене приємно вразили медпрацівники в лікарні

Скажу чесно, де я не була, але такого ставлення до хворих не бачила. Незва­жаючи на зайнятість, приходить одразу 4 лікарі, щоб швидше зробити операцію, почистити рани, щоб менше боліло Жені…

Шоденно приходить Олександр Яцковина, лікуючий лікар, та завідуючий відділенням Василь Нагайчук… Тут всі медпрацівники прекрасні. І це реальна правда. Бо не можна змусити людину бути доброю.

Того, хто хотів зробити капітана поліції і його колегу живими факелами і приректи на смерть — затримали на 2 місяці без права застави. В разі доведення вини йому світить від 10-ти до 15 ро­ків. А може, і довічне…

Бо ж злочин і дійсно страшний. Знайти в Інтернеті, власноруч виготовити смертоносну вибухівку для обох по­лі­цейських, вис­лідити їх і на­віть підписати пакети… лише за «пальонку»… Це вже маніакальність.

Побажаємо Євгену до перемоги не лише реабілітуватись, але забути про цей замах як страшний сон. А іншому керівнику підрозділу поліції ще раз підкреслимо, що він дійсно народився в сорочці… А всім нам — Перемоги…

Євгену — вилікуватись, повернутись в родину, на службу. І забути цей замах як страшний сон.

Тетяна Редько

ОБЕРЕЖНО! НИЖЧЕ ФОТО НЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ЗІ СЛАБКОЮ ПСИХІКОЮ!