По ситуації, де некоректно поставились до військового у потязі Інтерсіті.

Спочатку коротко: якщо хтось розніжений їде зі своїм ноутбуком у нашому Інтерсіті, п’є собі гарячу каву і йому раптом заважає запахом військовий напроти, то єдине, що може він собі дозволити – то СТУЛИТИ СВОЮ ПЕЛЬКУ, ЗАКРИТИ НОУТБУКА, ТИХО ВИЙТИ НА НАЙБЛИЖЧІЙ ЗУПИНЦІ І ЙТИ ДАЛІ ПІШКИ… Бо їде він мирно в потязі саме завдяки таким військовим і завдяки тим, хто з ними завжди поруч і завжди на їхній стороні – залізничникам.

А тепер детальніше:

1. Дуже прикро, що хтось додумав, ніби образила або вивела в тамбур військового залізничниця. Це не вкладалося в голові, і ми вдячні близьким воїна, що цю ганебну неправду спростували. Понад 8,000 залізничників – у лавах ЗСУ, кожен рядовий залізничник – працює пліч-о-пліч із військом, на жаль трапляється – гинуть і отримують поранення разом.

2. Повторюся, в голові не вкладалося, щоб наша колега могла слово неввічливе вказати військовослужбовцю. Колега, яка по 20 годин евакуювала маршрутом Харків-Львів людей на піку евакуації, в переповненому потязі наводила лад – нікому й нічого не воняло тоді. Стюарди наші довели, що вони не ніжинки – навіть тендітні дівчата знають, що таке кілька діб на ногах без перепочинку рятувати та допомагати. Повірте, їх неприємний запах не засмутить, хіба що – неприємні люди, які їм заради хайпу приписали образу нашого воїна.

3. Втім, РЕТЕЛЬНО ПЕРЕВІРИЛИ СИТУАЦІЮ, ПЕРЕГЛЯНУЛИ 5 ГОДИН ВІДЕО з камер у потязі, щоб переконатись: словесна перепалка трапилась між пасажирами ще навіть до того, як стюард підійшла перевіряти квитки. Навпаки, коли стюарди помітили засмученого військового вже у тамбурі – кілька разів зупинялись, пробували заспокоїти, пропонували місця у вагоні 1-го класу. Про те, що саме засмутило воїна, він не повідомляв. Наполягати й допитуватись вважали некоректним.

4. Що саме сказали пасажири нашому військовому – ми достеменно не знаємо, хіба що він сам вирішить, що цим варто поділитись. Але зрозуміло одне: те, що він почув, його ранило. Нам вистачає поранених героїв на полі бою, і кожен з нас точно має поводитись так, щоб наша поведінка зігрівала та підбадьорювала, а не ображала. А якщо так не вдається, то як написав вище – завжди можна закрити пельку і йти пішки!

5. Як і з будь-якої ситуації – робимо висновки і з цієї. Так:
Наші стюарди та провідники вже завтра пройдуть перші тренінги з психологічної допомоги. Їх життя та війна вже навчила підбирати слова та заспокоювати пасажирів у дуже непростих ситуаціях – діток, які втратили батьків, стареньких, які втратили все й біжуть від війни… вони часто-густо радіють, сміються, плачуть разом із пасажирами. Але точно треба ще більше навчатись, ставати професійними у тому, щоб бачити різні психологічні стани й, по суті, ставати психологами для тих, хто подорожує разом із нами.

Як навчити чемності всіх пасажирів, чесно скажу, ми не знаємо. Але давайте покажемо, що нормальних – тих, які вдячні ЗСУ та окремим бійцям за їхній щоденний подвиг, – набагато-набагато більше. Давайте дякувати за службу, коли стрічаємо в потязі хлопців чи дівчат у формі, давайте підбадьоримо їх приємним побажаннням. А якщо бачимо, що людину поруч ображають (в уніформі ця людина чи ні) – давайте не лишатись осторонь, а ставити на місце тих, хто таке собі дозволяє…

Звичайно ми продовжимо робити все те, що вже розгорнули для військових які подорожують: спеціальні зони на вокзалах, обладнані для відпочинку, з пральними машинами, душовими, бібліотечками. Ми їх постійно покращуємо і продовжимо це робити, під них – центрові зручні місця на вокзалах

…В американських аеропортах на власні очі бачив, як пасажири аплодували військовим, які сідали на борт… нам всім точно є за що й кому аподувати щодня. Будемо завжди раді чути такі оплески на борту наших потягів!