Зокрема в січні за рішенням Реутовського міського суду депортують «ополченця» з Вінниці Миколу Трегуба. Про це повідомив паблік терористів ОбрОН. У повідомленні зазначається, що бойовик у підпорядкуванні бойовиків Корсара, Хохла, Спарти співпрацював з ФСБ. Крім того, атакував у Донецькому аеропорту наших кіборгів… Вони дуже вболівають за його долю. Трохи по-іншому склалось у іншого брата — Андрія. Той збрехав батькам, що їде на заробітки, а сам тим часом опинився серед бойовиків. Його завданням була охорона захопленої будівлі управління СБУ Луганської області у разі штурму ЗСУ.

Згодом Андрій був на посаді кулеметника та здійснював охорону блокпосту. Втім, провоював недовго й повернувся назад. Спецслужби в 2014 році його затримали у Вінниці. Інкримінували дві статті: носіння, придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу та участь у терористичній організації. Він казав, що все це робив «заради брата». У 2017 році прізвище Андрія Трегуба вписали бойовики на обмін, і в зв’язку із цим Апеляційний суд присудив хлопцю покарання у вигляді 6 років 2 місяці 18 днів позбавлення волі. А вже 27 грудня 2017 року Андрій Трегуб під час обміну полоненими в Горлівці відмовився переходити на окуповану територію. Де він зараз — ніхто не каже. Наш журналіст знайшов його у соцмережі. Тепер молодик підписаний прізвищем «Прушинский». На сторінці цитата: «Пусть все пройдет так, как ушли те, кем я дорожил». Чимало статусів на тему психології, стосунків, грошей та війни. Цікаво, що у соцмережі він без проблем знаходився навіть у СІЗО, хоча це заборонено. На наше прохання прокоментувати вищезгадані події відписав російською.

«Девушка, потеряйте меня из виду и больше не тревожьте. Вы и ваши коллеги достаточно написали бредняка. Когда появится демократия и, самое главное, правосудие, вот тогда и поговорим. Я надеюсь, вы меня поняли».

Нашому журналісту також вдалось знайти таємний лист іншого брата — Миколи — до громадян Росії та окупованих територій. Ось що він у ньому написав.

«Я, Трегуб Микола Андрійович, народився 19.12.1989 року в місті Жмеринка. У 1997-2005 навчався в школі-інтернаті. 2005-2008 р.р. — у технічному училищі м. Жмеринка за фахом «помічник машиніста тепловоза, електровоза, слюсар рухомого складу 3 розряду». 2008-2009 р. — навчався в училищі №5 м. Вінниця на електрогазозварника. З 2009 року їздив до Росії на роботу. В армії не служив. У 2013 р. підтримав законну владу України і виступив проти нацистського перевороту, їздив до Києва на антимайдан.

Після державного перевороту в Україні в 2014 поїхав на Південний Схід України з метою захисту мирного населення від бандерівців. Із особистого досвіду знаю про негативне ставлення вихідців із Західної України до жителів Південного Сходу. І у мене на батьківщині були конфлікти на грунті моєї російської мови. Приїхавши в Донецьк, я відразу потрапив у підрозділ командира з позивним Корсар відділення «Мурманська військова розвідка».

Я прибув до Луганська і звідти був направлений до Макіївки в групу до командира з позивним Хохол, у військову поліцію. Під час бойових дій в Спартаку був поранений. Після госпіталю виписався і дізнався, що офіційно в їх рядах не перебуваю, а командир мій Хохол загинув. Пішов до підрозділу «Спарта». Був на позиціях Монастиря, у Веселому. Після повернення в підрозділ виявилося, що офіційно я не перебуваю на службі. Мій рідний брат-близнюк Трегуб Андрій Андрійович був схоплений СБУ на території України за вигаданими звинуваченнями. Затримали його у Вінниці.

У ході слідства брат неодноразово піддавався побоям і переніс важку хворобу — туберкульоз правої легені. Я подав прохання на обмін брата раніше, перед відправкою в Донецький аеропорт. Поїхав до Луганська подати ще раз прохання, але там його ніхто не прийняв. Поїхав в РФ. Прибув у Росію, потрапив за розподілом до Петропавловська-Камчатського. Коли придбали квитки, співробітники ФМС мене запевнили, що там зустрінуть. Та ніхто не зустрів. Добрався до міста сам. Наступного дня звернувся в ФМС про надання статусу біженця на території РФ. Документи приймати не хотіли, але прийняли 16 грудня 2014 року. Відповідь отримав 16.03.2015 р. – у політичному притулку відмовлено без пояснення причин і повідомлялось, що через 2 тижні я повинен покинути РФ.

Коли я знаходився в Петропавловську-Камчатському, з території України мені подзвонили співробітники СБУ, намагалися шантажувати і схилити до співпраці. Після цієї розмови я звернувся спочатку в ФМС, потім у ФСБ. Аудіозапис передав співробітникам ФСБ. Виїхав у Ростов до знайомого ополченця, а потім до Луганська, але залишитися там не вийшло, і я повернувся в Росію. Я неодноразово звертався у всі відділення ФМС у Москві, але мою заяву ніде не приймали. Так само направляв і в електронному вигляді. У зв’язку з тим, що я перебував на незаконних підставах в Росії, спробував виїхати до Норвегії і просити політичний притулок. 20 червня 2016 року в транзитній зоні аеропорту RIX мене затримали співробітники митної зони Латвії. Побачивши, що у мене штамп пропускного пункту (Донецьк), сказали, що ненавидять росіян, і намагалися депортувати в Україну.

На моє запитання про запит на політпритулок сказали, що буде розглядати їх країна, де мені не раді, і відправлять у спецприйомник до західних українців. Там мене чекала розправа. Але начальник аеропорту виявився людиною, він безкоштовно відправив мене в Москву, куди на той момент була уже заборона на в’їзд. Прибув у Москву, все пояснив, і співробітник митниці теж виявився людиною, мене пропустив у РФ. Довгий час я не міг легалізуватися.

У листопаді 2016 я знайшов спосіб поїхати в Бєлгород до товариша і пройшов митницю з відміткою на роботу. А вже у Москві 12 грудня 2016 р., коли я пішов в пошуках роботи до знайомого Віталія Павлюка, мене затримали співробітники ФМС. Під психологічним тиском змусили підписати протокол затримання. Мотивуючи тим, що якщо я не підпишу, то мене заочно депортують в Україну…»

Записала Валентина Лісова