Приїду додому – викину постер з Рембо. Він в мене з дитинства висить в кімнаті. Зразок воїна! Був. Розчарувався:) На війні я зрозумів, що будь-який бойовик такий далекий від реальності. Ні. Є доволі реалістичні фільми про війну. Зі справжніми діалогами. Приміром- «В бой идут одни старики»:
– А чего вы на меня так смотрите? Питає у свого нового механіка молодий пілот, що прибув на фронт після учєбки. – Не нравлюсь?
– Ты у меня уже пятый… Відповідає сухо механік.
Таке на жаль буває. Сука війна.
Повернусь і намалюю портрет українського воїна. Узагальнений. Повішу замість Рембо. З каскою від волонтерів, з броніком, на який скинулась родина. У штанях, заляпаних солярою і землею. З сивиною в бороді, втомленими очима і цигаркою в зубах.
Наш солдат не накачаний, можливо, навіть без кубиків преса. З мозолистими руками. Ці руки колись варили каву людям, тримали кермо маршрутки, або перераховували золотий запас України, Зараз вони тримають калаші, гранатомети, носять Агс, ПТУРі, протирають танкові снаряди, заряджають Хаймарси і ремонтують гармати. А після роботи гладять і годують бездомних кошенят та собак на звільнених територіях. Більшість цих рук дійсно «нічого не крали». Ці руки можуть зварити борщ, напекти пиріжків, подоїти нічийну корову, що гуляла біля позицій. Ось ви мені скажіть- в бойовиках десь герої рятують кошенят? Ладно. Є виняток один. Фільм «Ніхто». Там Хатч дістає котика з вентиляції і годує. Але режисер точно ідею взяв у наших бійців ЗСУ.
Наш солдат вміє за секунди накладати собі турнікет, ганяє ґрунтовими дорогами, як Шумахер на асфальті, як Паганіні віртуозно володіє скрипкою, так наш лопатою і сокирою.
До речі, ви бачили де на Рембо турнікет висить? Ходить як лошара, без турнікету.
Наш солдат копає окопи, як Бог. Тому що все дитинство саджав картоплю. Хоч в одному з фільмів ви бачили у Рембо лопату? Хоч раз він копав окоп? І Швацнегера не бачив. І картоплю вони не посмажать на вогнищі, як наш воїн. Зі шкварками і так, щоби півсела прийшли на запах.
Наші воїни крутіше за Рембо, Шварца і не побоюсь навіть сказати про Чак Норіса. В якому фільмі ви побачите колишнього листоношу, що збиває по кілька ворожих гвинтокрилів в день? Або про оператора успішного телевізійного проекта, який під мінометкою дроном корегує вогонь танків? Або про експерта з відеонагляду, який з «втомленими» колінами тягає АГСа і улітки з набоями по 3-4 кілометра по донецьким @беням, з її унікальним брудом. Який тонами наліпає на берці і як природні кайдани заважає руху. В якому бойовику герої в окопі між «виходом» і «приходом» питали один одного - -До речі, як там Динамо зіграло в Єврокубках? Тільки наші воїни, сидячи під обстрілами на гнилій картоплі у старому льоху можуть вчити англійську. А всі оточуючи бійці жартувати: А ти оптиміст!
Наші воїни високоінтелектуальні і розвинуті створіння. Вечері замість того, щоби застрибнути в спальник вони годинами можуть дискутувати щодо гендерних проблем або вплив церкви на суспільні процеси. І в цей час чистять зброю. Наші воїни настільки суворі, що називають свій дім «Будинок тигрів, що гарчать» ( так вони всі хроплять ).
Я впевнений, що Рембо не знає напам’ять гімн України, а наші знають і співають. І «Черону калину». А на гітарі зіграти можуть крутіше за Браєна Мея. Тільки наші можуть вистояти в черзі на Нову пошту п’ять годин. Рембо б вже образився і накатав листа в Держдеп. А наші терплять!
Тільки наші можуть піти в армію без медкомісії, маючи інфаркт за спиною і не скиглити.
Наші герої не пьють. Але можуть підняти келих з Пепсі за у, як у Бикова: «Будемо жити, піхото!».
Я пишаюсь українськими бійцями
Вірю в ЗСУ!
Михайло Шаманов,
воїн ЗСУ, журналіст
