Серед них й історія репресованого Михайла Ратушняка із села Кошлани Оратівської громади. Працівнику колгоспу Михайлу Ратушняку було 34 роки, коли 22 вересня 1937-го його просто під час роботи у полі забрав НКВС. Вдома на нього чекала вагітна дружина та дворічний син. А у вінницькій в’язниці – допити та суворий вирок…
Дружина Ганна Ратушняк проживе 93 роки із надією, що її Міша повернеться. Але той страшний день 1937-го розлучить їх назавжди. Вдова лише наприкінці існування СРСР отримала довідку про реабілітацію свого чоловіка. Усю правду змогли дізнатися лише їхні онуки. В архіві національної пам’яті родичі знайшли справу свого діда. А в справі – нові сторінки з історії сім’ї та про моторошну роботу тоталітарної машини під назвою Радянський Союз.
Онук Михайло Ратушняк із дитинства знав, що його дід був репресований. У селі Кошлани колишнього Оратівського району добре знали, де живуть родичі «ворога народу». Його сина навіть відмовлялися лікувати. Ось лише один епізод, який про це свідчить.
Це був повоєнний 46-й рік. Малий хлопчик знайшов снаряд. Приніс його додому, розібрав, витягнув запал – і той розірвався в руках. Осколки побили тіло, потрапили в живіт. На лівій руці відірвало три середніх пальці, багато ран було і на правій руці. Коли додому прибігла мама Ганна і побачила сина в крові, терміново понесла його на руках у сільраду, просила допомогти відвезти дитину у лікарню. Але їй відмовили, бо хлопчик був сином «ворога народу».
До найближчої лікарні було 12 кілометрів, але Ганна Ратушняк принесла дитину в лікарню сама. Там вже всі були попереджені, що до них іде жінка із сином «ворога народу». Поранену дитину прийняли, але не лікували… Навіть не розв’язали хлопчику замотані мамою у бинти ручки.
За що так ненавиділи і так боялися Ратушняка – описано в його «справі». Репресований у 37-му Михайло Ратушняк походив із великої заможної селянської родини. Їх називали «куркулями». У характеристиці заарештованого, яку НКВС дали в сільраді Кошланів, описано майно Ратушняків: «Рільні землі — 8 га, хата, клуня, коні, корова, садибної землі 0,50 га». За спогадами родичів, був також невеликий млин, де мололи крупу, зерно, щоб випікати і продавати хліб.
Сім`ї, схожі на Ратушняків, сприймалися вороже, як такі, що принижують «простий народ», забирають в нього їжу і винні в його бідності. А отже – підлягали «розкуркуленню».
Онук Михайла Ратушняка зараз пригадує, що у їхньому селі всі, хто організовував колективізацію, були з росії.
— Їх присилали спеціально для цієї мети. Вони всі говорили російською мовою, а у нас на Вінниччині у ті роки ніхто не говорив російською. Допити у справі діда також російською.
У 1931 році майно Ратушняків «усуспільнюють», а сім`ю висилають на Урал.
Та навіть після заслання Михайлові не вдавалося вижити у рідному селі. Його знову кинули за грати земляки, які доносили на нього...
— Зі справи я дізнався прізвища тих, хто доносив. Впізнав цих людей, але їх уже немає в живих, навіть діти повмирали або пороз’їжджалися, – говорить онук — Михайло Ратушняк-молодший.
Офіційно приводом до арешту Михайла Ратушняка стали свідчення п’ятьох односельців про його «контрреволюційну діяльність» та «антирадянську агітацію» у колгоспі...
Довідку про реабілітацію чоловіка Ганна Ратушняк отримала лише 17 жовтня 1989 року. Через десятиліття справедливість відновилася, але якою ціною?... Клеймо родини «ворога народу» багато років висіло на усіх Ратушняках. А зараз нащадки комуністичної машини продовжують знищувати дітей та онуків тих, кого катували репресіями...
Поряд з історією Михайла Ратушняка — долі сучасних постраждалих від російського вторгнення: фізика Василя Кладька, директорки школи Наталії Косової, яких убили російські ракети... А ще стенд про Любов Панченко — художницю-шістдесятницю, яка все життя потерпала від «руського міра».
А він її знайшов на дачі в Бучі... Її будинок-музей рашисти рознесли вщент. А сама Любов Панченко важко перенесла окупацію, важко захворіла і 30 квітня, на 85-му році життя, померла...
Людмила ПОЛІЩУК
