Нарешті відпустка! Але не така, яку я хотів… Мене госпіталізували. Не поранення! Старі рани дали про себе знати…
Коли йшов коридорами хірургії, відчуття ейфорії від переможних наступів зникло відразу, бо я на свої очі побачив ціну цих перемог. Усі ліжка були зайняті пораненими бійцями, більшість з яких вже ніколи не повернуться до строю. Ампутовані кінцівки, згаслі погляди, покалічені обличчя і долі…
Знаєте хто більше за всіх цінує життя? Той, хто бачив смерть ворогів, своїх побратимів і свою смерть, яка чомусь пройшла поруч і тільки трохи зачепила гострою косою.
Штатний психолог, тендітна дівчина, намагається надати психологічну допомогу, спілкується на сторонні теми, про сім’ю, приємні довоєнні спогади та інше. Але рано чи пізно настає час монологів бійців… І тут починається саме важке! Кожна розповідь – це окрема трагедія, безмежний фізичний і моральний біль! Кожен, хто лежить поруч і чує це “психологічне розвантаження” начебто сам стає учасником тих подій. Комусь геть стає легше, бо його менше “зачепило”. А хтось, закусивши губу, перевертається обличчям донизу і ковтає сльози.
Після кожного пацієнта психолог йде подалі в куточок, зробить декілька глибоких вдихів, витре сльозі і сама собі тихенько скаже: “Наступний”.
Читаю новини: “В Одесі люди вийшли на протест проти відключення електроенергії”. Читаю ще два рази і не вірю своїм очам! Агов! Люди! Ви хто? З якої планети? Протест??? Краще завітайте до госпіталях і подивіться в обличчя тих, завдяки кому ви взагалі можете ходити “на своїх двох “! Подивіться на ВАШИХ захисників, які вже ніколи не зможуть ходити! Які не зможуть обійняти своїх батьків, бо нема чим! Які ніколи не побачать своїх коханих дружин! Які ніколи не почують дзвінкий оклик дитини: “Татусь!”. Здогадалися чому? Чи фото показати окремим одеситам?
Подивіться в очі родичів загиблих воїнів і висловіть їм свою скаргу, що у вас немає світла в квартирі!
Отже стуліть свої пельки, закусіть губу, як мій сусід по палаті, і терпіть! Як ми терпимо! Без світла, тепла, у холоді, а іноді і в голоді!
Не забувайте ціну тиші. Ми платимо занадто високу ціну на передовій за комфорт в тилу! Ті, хто живе зараз, має дякувати тим, хто загинув.
Честь маю!
Олександр Гончарук
