Це була перша зустріч з татом… У цинковій труні…
19 листопада Героя України Владислава Українця привезли до рідного Хмільника. Командир механізованого взводу 59 ОМПБ ім. Якова Гандзюка 24 лютого, коли окупанти проривалися на український Херсон, загинув на Антонівському мосту. Він мужньо прикривав відхід українського війська від удару ворога, що атакував його позиції. За це був удостоєний найвищої державної нагороди — «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Більше 9 місяців тіло Героя не могли повернути додому. І ось цей довгоочікуваний трагічний момент — 19 листопада 23-річний лейтенант Владислав Українець біля батьківського порогу. Одним з перших труну Героя зустрів новонароджений син… Коли Владислав загинув, кохана Катерина носила малюка під серцем. І ось перша зустріч батька і сина… Найстрашніша в світі зустріч… Бо не біля пологового з квітами і кульками… Не біля люльки… А біля труни… Не про таку мить мріяла Катерина. Під час останніх розмов із чоловіком вони якраз обговорювали ім’я первістка, будували плани на майбутнє й були такими щасливими…
– Ми познайомились дуже романтично, — пригадує молода вдова. — Владислав служив з моїм батьком. Коли я телефонувала татові по відеозв’язку, Влад мене побачив, а за кілька тижнів написав у соціальній мережі. Пізніше він зізнався, що одразу закохався, та не наважувався познайомитись.
Вже після першої зустрічі Владислав освідчився, а через пів року знайомства, у серпні 2021-го, ми офіційно одружились. Декілька місяців тому дізналися, що у нас буде дитинка, він цього дуже чекав, та не дочекався… Спочатку була надія, що чоловік вижив. Адже ні в моргах, ні лікарнях не могли знайти його тіла. Та, на жаль, дива не сталося...
Лише після звільнення Херсона вдалося повернути тіло Героя додому і гідно його поховати. Море сліз, чорна прірва горя, яка поглинула не лише родину Владислава, а весь Хмільник, Вінниччину...
Своєму землякові Олег Побережний присвятив вірш:
Пройдуть роки. Підросте син,
Який не бачив батька свого,
І якось в день один,
Мама розкаже синові про нього.
Портрет покаже на стіні
І скаже: «Подивися, сину,
Наш батько, що загинув на війні,
Герой він в тебе України.
Коли ворог підступно напав,
Вступив у бій з чужинцем,
І в перший день героєм став,
По духу і прізвищу був Українцем.
Навіки залишився на посту,
Відхід прикривши побратимів.
В Херсоні на Антонівськім мосту,
Життя віддавши Україні.
Тож батьком й прізвищем гордися
І проживи й за нього, сину...
І ти, читач мій, помолися
За Владислава й Україну.
Олег Побережний
Людмила Поліщук
