– Я поїхав у Польщу в пошуках кращої долі. У Вінниці не бачив нічого перспективного для себе. Мене надихнула біографія Джека Лондона, який колись у пошуку легшої долі вирушив добувати золото в період «золотої лихоманки» в США. Так, для нього від тієї поїздки користі було небагато, та я знав, на що йшов. Коли їхав у Польщу, в мене було 700 злотих і 100 доларів, а міг повернутися звідти ні з чим і за чужі гроші. На щастя, моя мандрівка окупилася.

– А яке ставлення до українських працівників на робочих місцях?

– Ставлення до українських робочих нормальне, якщо ти не п’єш і не вживаєш наркотичні речовини (а таке часто зустрічається серед наших українців). З іншими українцями в Польщі краще не мати справи, бо кожен сам за себе. Наприклад, ми пішли в магазин, поповнили з колегою-українцем з Івано-Франківської області рахунки мобільних телефонів. Я на 15 злотих, він — на 30. Виходимо з магазину, а він каже: «Дай мені свій телефон, я хочу подзвонити на Україну». Я йому сказав, що він щойно теж собі поповнив рахунок. На що той відповів: «Я ж економлю».

– Кажуть, що українських працівників на одному з польських підприємств зобов’язують носити жовто-блакитний спецодяг, який відрізняється від робочого одягу польських працівників. Що ви про це думаєте?

– Я не вважаю, що це дискримінація тієї чи іншої етнічної групи. Українські робочі можуть працювати нарівні з поляками. Так, ми отримуємо меншу заробітну плату, та якби отримували більшу, то для чого було б нас тоді наймати. До того ж, десь 90% українських заробітчан майже не знають польської мови, тому їх варто якось вирізняти. До речі, якби я не знав англійської, не дістався б до свого хостелу і до місця праці, тому що спочатку польської взагалі не знав. А в поляків, напевно, кожен четвертий знає англійську. У процесі роботи мені доводилося шукати українця, який зміг би мені допомогти перекласти з польської й пояснити, що я маю робити. Я знайшов такого українця, який сказав, що допоможе мені за 10 злотих на день. Хочу порадити усім, хто думає виїжджати на заробітки за кордон: найперше, що вам треба, — це вивчити іноземну мову.

– Яку саме процедуру довелося пройти, щоб отримати роботу в Польщі?

– Я знайшов на одному з львівських сайтів фірму, яка, на щастя, повністю виконала свої умови. Коли я зв’язався з ними, мені сказали надати копії свого українського паспорта, ідентифікаційного коду та закордонного паспорта. Це все для того, щоб мені виготовили запрошення на роботу. Надіслав усі необхідні документи електронною поштою. Згодом мені зателефонували й сказали, що все готово, тому я купив квиток і поїхав. Уже там мене зустрів старший по хостелу, який пояснив усі нюанси проживання. До речі, умови проживання мені дуже сподобалися, все чисто, комфортно, й навколо адекватні люди. Далі успішно пройшов медичний огляд. Пішов в офіс, де мені запропонували 42 вакансії офіційного працевлаштування. Я обрав роботу на заводі з оплатою 9,40 злотого на годину. Там я тягав бичачі шкури по 130 кілограмів. Обрав я цю вакансію тому, що пропонували місце проживання на території заводу. Та вже через 3 тижні перейшов на будівництво, де й буду працювати надалі.

– Чому вирішили змінити місце роботи?

– Пішов із заводу через конфлікт з українськими робочими. Не хотів пити з ними горілку, тому вони подумали, що я доношу на них керівництву. До речі, деякі колеги з України щовечора купують собі пляшку горілки за 35 злотих. Тому довелося звернутися за допомогою з пошуку іншої роботи до свого родича, який працює в Польщі вже 1,5 року. Він узяв мене до себе в бригаду на будівництві, яка займалася укладанням тротуарної плитки. Мені робота сподобалася, ще у Вінниці я теж певний час укладав плитку. Жив у приватному хостелі за рахунок роботодавця. Там я отримував на 60% більшу заробітну плату, ніж на заводі. Працював 10 годин на добу. Співробітники мене прийняли добре, бо, незважаючи на мій молодий вік, свою справу я вже знав непогано.

Повернувся у Вінницю 30 грудня. Мені дали офіційну відпустку — 21 день. Міг би залишитися на Новорічні свята й у Польщі, бюджет дозволяв, та вже й батьки скучили, і потрібно трохи підлікуватися.

– Чи плануєте колись повернутися працювати в Україні?

– Так, але я хочу перенести польську технологію укладання тротуарної плитки в Україну, бо вона краща, рентабельніша, аніж у нас. Хочу організувати приватну фірму в Україні, яка б надавала такі послуги. Для цього й заробляю. У Польщі планую залишатися ще 2 роки.

– Що порадили би людям, котрі планують їхати на заробітки в іншу країну?

– Варто спробувати себе, наприклад, після закінчення університету. Я рекомендую дізнатися по Інтернет-ресурсах, які є фірми, пропозиції по працевлаштуванню, які послуги надають, ретельно перевірити обрану фірму та їхати працювати.
Словом, робота в Польщі виявилася дуже цікавою. Зовсім інший рівень життя і ставлення до людей. Та думаю, що на Польщі не потрібно зупинятися.