У Ямпільській громаді Вінниччини попрощались із загиблим Олексієм Вікторовичем Несторовим. Механік-водій 3-ї бойової машини І-го танкового взводу 3-ї танкової роти танкового батальйону молодший сержант безвісти зник під час бою 9 жовтня біля населеного пункту Садок Херсонської області. Ця ж дата вважається датою загибелі.

Як повідомляють родичі, останній раз захисник вийшов на зв’язок з донькою 8 жовтня. Рідні розпочали пошуки через бойових побратимів, військову частину, соціальні мережі після того, як окупанти 22 жовтня у своєму телеграм-каналі повідомили про його загибель. Врешті 13 грудня донька Тамара опізнала батька у морзі Кривого Рогу.

Захисник родом з села Цекинівці. Після 9 класу він вступив до професійно-технічного училища. Після закінчення навчання служив в армії. 1986 року солдата Нестеров направили до Афганістану. В боях він отримав важку контузію і інвалідність. Довго лікувався в різних госпіталях та переніс кілька операцій.

– Олексій – мій двоюрідний брат, ми виросли разом, вчились в одному класі. До останнього я не знала, що він йде на війну. Він приховав це від мене, щоб не завдавати прикрощів (…) 17 липня провели його на війну, а ось тепер прощаємось… Ой нелегко доводилось Олексію. Подружнє життя було непростим. Згодом дружина померла. Залишився сам з чотирма дітьми на руках. Як міг, ставив їх на ноги, був і батьком, і матір’ю для доньки і трьох синів (…). Влітку добровольцем пішов до військкомату. Хоча якби свого часу відновив втрачені документи про контузію, то призову він би не підлягав. Але завжди відмахувався на наші прохання відновити групу…, – розповідає Алла Кожухар.

Поховали Героя на цекинівському кладовищі під звуки Гімну України і залпи військового салюту. Дітям Олексія Нестерова вручили Державний Прапор України та Грамоту Пошани і Скорботи за підписом Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

Василь Головко