Фасад Центрального ринку огородили парканом, анонсували будівництво чергового ТРЦ, зупинку транспорту перенесли на пів кілометра далі по проспекту Коцюбинського, і вінницька мерія вважає, що цей район ніякого важливого історичного значення для міста не має. А як було насправді?

120 років тому міський градоначальник Микола Оводов, з яким пов’язують розвиток нашого міста перед Першою світовою війною, підписав рішення, що в 1901 році 14-денний ярмарок має пройти на незаселених землях біля вулиці Велика Олександрівська (сьогодні це проспект Михайла Коцюбинського), а з наступного 1902 року — ярмарок точно локалізовувався напроти будинків Грінблата, Шпака та інших, що були розташовані на цій вулиці, але до наших днів не збереглися. Так з’явився ринок на Замості, що і назву отримав — «Замостянський» — від свого розташування. Цю назву ми зустрічаємо в ще одному рішенні міської управи: 1 грудня 1906 року Оводов видає рішення про організацію одноденних ярмарків по середах кожних два тижні на Замостянському базарі. Тобто, нас з вами ще не було, а Замостянський базар вже був!

Що ж могли наші прадіди купити на базарі? За цінами кінця ХІХ-початку ХХ століття один фунт (0,4095124 кг) житнього петльованого хліба коштував 3 копійки, пшеничного І сорту — 5,5 коп., 1 пуд (40 фунтів або 16,3805 кг) волового м’яса — 2,40 карбованця, свинина була дорожча — 2,80 крб., а риба ще дорожча — від 4 до 7 крб. за фунт. Хто хотів солодкого, міг взяти пуд цукру за 5,80 крб. А як випити захотілось, то відро вина коштувало 2,50 крб., і відро пива — 1,20 крб. Дорого це було чи дешево – судіть самі. Землекоп за день заробляв 0,85 крб, працівник Вінницького цегельного заводу — 1,20 крб, коваль — 2 крб, слюсар – 2,25 крб. Виходить, що коваль за денний заробіток міг придбати четверть пуда картоплі, або близько двох фунтів масла, або індика чи три качки.

Шикувати не доводилося,
але якщо ходити на базар, а ще краще – в ярмарковий день, то сім’ю утримати можна було. Так що базар 120 років тому виконував ту ж саму функцію, що і сьогодні: допомагав вижити і тим, хто купував, і тим, хто торгував, чесно працював, багато собі не дозволяв, але їсти-пити-вдягнутися сім’ї забезпечував.

Коли прийшла радянська влада, то в губернському революційному комітеті взялись за згортання вільної торгівлі. Збереглося рішення, датоване 1921 роком, згідно з яким закрили всі крамниці, залишивши торгівлю на базарі. Чому залишили? Можливо, тому, що боялися бунту голодного люду. І розраховували, що ті, хто міг купувати в дорогих крамницях, бунтувати не підуть, а ті, для кого базар був питанням фізичного виживання, могли і змести новостворену революційну владу.

Під час Другої світової
війни базар врятував Вінницю в абсолютно прямому значенні цього слова. В спогадах лікаря В. Я. Кулікова про окупацію Вінниці є фрагмент, де описує, як німецькі літаки бомбили вінницький базар, вважаючи, що скидають бомби на залізничну станцію. Вильоти робилися близько 22-ої години, тому через погану видимість вони плутали вокзал і базар. В результаті ешелони з евакуйованими і сама станція та залізнична колія не постраждали.

Після війни Вінницю відбудували, і в 1967 році виконком Вінницької обласної ради прийняв рішення виділити Центральний колгоспний ринок (так він називався в радянські часи) на повний госпрозрахунок з окремим банківським рахунком та підпорядкувати йому всі ринки міста. Центральний ринок знову став осередком фінансової свободи і торгівлі у нашому місті.

Ринок, який пережив дві світові війни і залишався центром нормального економічного життя міста навіть за радянської влади, може не пережити україно-російську війну, бо під загальний інформаційний шум рішенням №1671 від 08.07.2021 виконавчий комітет Вінницької міської ради поклав початок будівництву чергового торгового центру по проспекту М.Коцюбинського перед фасадом павільйону Центрального ринку, чим перекреслив понад століття історії, економіки та культури Вінниці. Зрозуміло, що таке рішення не сприйнялося суспільством: підприємці протестують проти знищення ринку, люди похилого віку нарікають на перенесення транспортної зупинки, захисники питають про зайві гроші на будівництво ТРЦ в розпал війни, а вінничани не хочуть витерти 120 років з життя міста. Чим обернеться для влади зазіхання на міську історію — згодом побачимо.

Сергій Вишневський
за матеріалами Державного архіву Вінницької області