У попередніх номерах газети ми писали про випускницю Вінницької школи №26 Тетяну Грабович, яка виїхала в росію і там видала книгу про «нацистов в Украине». На день народження путіна присвятила йому пісню «Моя россия»…

І ось нові «героїні», цього разу у журналістських колах… Вчорашні кореспондентки вінницьких ЗМІ стали скабєєвими і не лише, як мантру, повторюють пропагандистські наративи, але й виправдовують їхні злочини.

Ось про одну з таких згадала журналістка Таїса Олійник:

– Одна моя колишня знайома та колега, яка свого часу була зоряною вінницької журналісткою, на хвилі своєї зоряності поїхала у Москву. Там вона влаштувалася у газету, поближче «до тіла» московського мера, і навіть отримала з його рук «наградку». Чомусь згадала про неї сьогодні і вирішила подивитись, як вона поживає, які статті пише? А ось які: «Русский мир неизбежен: бойцы спецназа считают, что нацисты — люди с нарушенной психикой», «Мариуполь — город, который теперь в сердце каждого русского», «Враги рода человеческого: украинские нацисты целенаправленно создавали новую религию» і так далі. А ви ще її з днем народження продовжуєте вітати… Не робіть так більше, — написала про свою колишню соратницю по перу Таїса.

Колеги у цьому дописі впізнали двох вінницьких журналісток — Юлію Тарапату та Марину Щербицьку. Ось як відгукуються про зрадниць у вінницькому журналістському середовищі:

— Юлія працювала в редакції «Ріа» та газеті «Місто» ще задовго до того, як я стала редакторкою. Пам’ятаю була й на «5 каналі». Виїхала з України під час Помаранчевої революції. З тих пір за її долею не слідкувала. Її публікації проти України навіть читати не хочу, — каже Ірина Жук, колишня редакторка газети «Місто». Зараз газета не видається.

– Боже, як гидко… А особливо від того, що дійсно колись думала, що вона (Юлія) адекватна. Як же я помилялася. Соромно за те, що сиділи фактично за одним столом, — згадує Ірина.

– Не думаю, що Юля — жертва пропаганди. Неочікувано. Чергова скабєєва. Горітиме в пеклі разом зі своїм кацапстаном, — шокована Анна Олійник, пресофіцер він­ницької облполіції, яка тісно співпрацювала з місцевими журналістами.

– Тут пишуть про Юлію, а я пам’ятаю Марину. Вона вийшла заміж за росіянина, і її теж «всё пра расею тянет писать». Не можу її ні вітати, ні заходити на її сторінку. Хоча, власне, і дала їй путівку у журналістику, — повідомила депутка обл­ради і журналіст-науковець Вікторія Родінкова.

Дійсно, на сайті «Вечерньої маскви» чимало «шедеврів» вінничанки. Особливо про їхню «спецоперацію». Від прочитаного кров холоне… Бо ж як могла людина, яка виросла, професійно сформувалася у проєвропейській Вінниці, писати таку «дічь», яка на голову не налазить… Тут і заїжджені російські наративи про «київську хунту», про «нацистів» та «бендеровцов».

А найстрашніше, Юлія Тарапата виправдовує звірства у Бучі, Ірпіні… Називає «зрежисованими» та «постановочними сценами» катівні та братські могили… А тих, хто це звірство творив, називає «героями». Ціле інтерв’ю присвятила «витязям», які безумствували у Київській області. Щоправда, про те, як згодом ЗСУ знищили цих горе-витязів, ні Юлія, ні Марина не написали і, схоже, й не напишуть….

Але не тільки ці дві журналістки з Вінниці зрадили не лише демократичні принципи, на яких базується справжня журналістика, але й земляків та Україну… «Союз православних журналістів», сайти яких так активно поширювалися у релігійному середовищі Вінниці, за інформацією СБУ, були підконтрольні Паканичу, якого нещодавно внесли у санкційні списки. Правоохоронці довели, що він використовував їх як пропаганду «руского міра» у Вінниці та Україні.

У росії працюває ще одна журналістка з Вінниці — Юлія Таратута. Її батьки — Леонід та Валентина Таратути.

А дідусь — 1-й секретар Вінницького обкому партії. Кажуть, саме за його сприяння Юля одразу після закінчення Вінницького педуніверситету переїхала в росію. Там уже здобула журналістську «славу» як ведуча новин та авторка програм на телеканалі «Дождь».

Каріна МАЄВСЬКА