Коли є встановлені слідством підозрювані, коли є записи відеокамер? Та ще й коли підозрювані поліцейські?  Коли їхній злочин зафіксований на камерах спостереження у відділенні поліції? Та ще й коли вони побили людину з інвалідністю? Хлопця, якому зробили операцію на серці в Інституті Амосова. І Василь Клебан, потерпілий, їх попереджав про це.

Виявляється, може. — Бо у одного із підозрюваних двоє братів працюють суддями.

Дядько — колишній голова райдержадміністрації Вінницького району, проректор вузу. В іншого брат – високопосадовець обласного управління поліції. І ще тоді ці покидьки, що познущались над моїм сином, заявили — ви нічого не доб’єтесь. Бо ми все «порішаєм», — ділиться мати Наталя Клебан.

Ця справа може стати класикою для вивчення, яка недосконала і корумпована в Україні судова, правоохоронна системи і прокурорська на додаток.

Бо в будь-якій цивілізованій і правовій державі суддів уже самих судили б за статтею 318 — про порушення розумних термінів. А підозрюваних вже давно б взяли під варту за неповагу до суду та ігнорування його вимог.

Бо восьмий рік безуспішно розслідуються не дії розгалуженої сітки якогось міжнародного мафіозного картелю, а побиття звичайного хлопця у відділенні поліції у м. Вінниці тоді полі­цейськими.

Але суд тягне цю довгограючу жуйку.

Зрозуміло, до чого тягне:

— Бо ще 2 роки у нас є в запасі, щоб відбувся розгляд справи хоча б у першій інстанції. А що таке ці пару років, коли тягнуть восьмий рік?

Пане Президенте, офіс ОП, Генпрокурора і ДБР!

Ця справа відома усій Україні! Про неї написано більше 10 публікацій і знято безліч телесюжетів у провідних ЗМІ України. Тільки після втручання журналістів другого підозрюваного визначили, бо був один. А насправді їх три — поліцейських перевертнів. Але, як ви розумієте, групу розвалили. І вдалось вручити підозру слідству лише двом…третій залучений як свідок, щоб відбілити двох інших, — продовжує мати потерпілого.

Справу під особистий нагляд брали народні депутати і втручався омбудсмен. І що? Лише щоб констатувати, що суддівська мафія у Вінниці та Україні безсмертна? І наше законодавство з масою дірок?

Бо чому не вказані, наприклад, терміни, за які суд має впоратись у розгляді справи? А лише «розумні терміни»… То це виходить 8 років розумні? І де грань між нерозумними? Абсурд?

Ні, в цій резонансній історії він лише розпочинається.

— 27 числа у нас мало відбутися чергове слухання по справі Василя Клебана, мого сина, якого зухвало і підло побили правоохоронці, захопивши його мало не у заручники, — розповідає мама та захисник потерпілого Наталя Клебан. — За рік відбулося лише одне судове засідання, на якому був допитаний підозрюваний Олександр Гончарук, а далі у невідомому напрямку він зник. Представником Гончарука була надана копія повістки про виклик його до військкомату. Але там його не знайшли. Підтвердження, що Гончарук мо­білізований, суду не було надано.

Спробуйте зрозуміти, що відчуваю всі ці роки я як мати.

Васю оперували в дитинстві в Амосова. Він має інвалідність

– У мого єдиного сина, ще в дитинстві виявили рідкісну хворобу серця.

Потрібна була важка і унікальна операція — її робили в Інституті ім. Амосова наші лікарі, також залучали асистентів з Америки. Після проведеної надскладної операції у нашого сина був важкий період реабілітації, він був обмежений від фізичних навантажень, ми оберігали його від стресів, алкогольні напої та вживання тютюну були категорично заборонені.

У той вечір, 7 років тому, діти сиділи у нас вдома.

Потім Вася повіз їх додому. Знайома жила за містом в Агрономічному.

Коли повертався назад, його безпідставно затримали двоє даїшників. З того часу наше життя змінилось назавжди.

Коли в переддень його народження так познущались над моїм сином ті, хто мав би його захистити, йому було 20. Тепер, 4 грудня, виповнилось 27.

Але всі ці роки ми наче сьогодні пам’ятаємо ті страшні події тієї ночі, коли Василь на автомобілі повертався додому, на проспекті Юності у Вінниці його зупинили працівники поліції. На запитання, що він порушив, запропонували пройти в автомобіль поліції. Хлопець зачинив на ключ свою автівку і пішов до машини з проблисковими маячками.

— Поліцейський, який був у салоні, почав розмову з того, чи готовий я домовлятися? — продовжує розповідь Василь.

– Я не розумів — про що? Або домовляємося, або залишишся без прав на три роки, — так сказав мені поліцейський.

Хлопець каже, що йому декілька разів повторили, щоб гарно подумав і домовився по-доброму, інакше…

— Коли запитали, чи готовий я пройти тест на «Драгері», тільки тоді зрозумів, чим мене лякали, – продовжує потерпілий. — Але я не п’ю спиртне. Лікарі заборонили після операції. Тому без вагань погодився. Приладу в них не було. Вони викликали другий екіпаж. Ті привезли чемоданчик. І тоді знову почалося — чи буду домовлятися, чи ні? Мовляв, мені дають останній шанс.

Тест на «Драгері» він так і не пройшов. Можливо, тому що працівники поліції зрозуміли, що хлопець насправді тверезий. Каже, його стали залякувати. Дістали кайданки, погрожували, що знайдуть в кишенях наркотики, обзивали нецензурними словами. Після того як працівники поліції намагались одягти на Василя кайданки, Василь відчув небезпеку та був вимушений вжити заходів, щоб врятувати своє життя. Але зателефонувати батькам не зміг. Розрядився телефон.

Неподалік місця зупинки проживав друг. Дворами добіг до нього, розбудив і попросив викликати таксі.

— На виїзді з Вінниці ті самі працівники поліції, зупинили таксі, в якому Василь добирався додому, силоміць витягли його із машини. Привезли у відділ поліції, на вулиці Пирогова. У вестибюлі міського управління поліції стали вимагати, щоб дістав все, що було в кишенях. Він відмовився робити це без понятих та акту затримання. Просив, щоб пояснили, чому його привезли у відділення, щоб представились йому.

– Вони не представилися ні тоді, коли зупинили машину, ні у відділенні. Черговий не записав у журнал відвідування чергової частини, кого й чого привезли. Я говорив, що в мене група інвалідності. Вони цього не чули. Один вдарив кулаком у голову. Я відскочив від нього. Тоді він схопив за шию і почав душити. Другий в цей момент робив ззаду підсічки, щоб я впав на землю. Черговий не захистив, тільки сказав їм, що працює камера, і запропонував завести мене в кімнату, де немає відеоспостереження. Там одягли кайданки, повалили на землю. Почали бити ногами до тих пір, поки я не втратив свідомість та вони побачили кров на обличчі та голові. Вивели з відділення, знов посадили в машину, опустили бокове скло і стали з вітерцем возити по місту, — ділиться Василь.

Звідти Василя Клебана повезли до наркологічного диспансера. Потерпілий стверджує, що в диспансері просив лікаря-нарколога надати йому першу медичну допомогу або викликати йому «швидку допомогу». Від ударів боліли голова та все тіло. Просив спочатку надати йому медичну допомогу, а потім вже пройти обстеження. Йому відмовили. Після чого хлопець зателефонував до свого друга-юриста, пояснив йому, що його побили та незаконно затримали працівники поліції та доставили в наркологічний диспансер для освідування. Друг порадив Василю відмовитись в даній ситуації, яка склалася з працівниками поліції, від проходження освідування.

— Був складений висновок, з яким вони поїхали на ринок «Урожай» шукати підставних понятих для фабрикування адміністративного протоколу. Дані особи навіть не бачили Василя та його стан, в якому він перебував, бо Василь знаходився у службовому автомобілі. Після того, як підставні поняті підписались у протоколі, Василя відвезли на місце зупинки його транспортного засобу на вул. Юності. Там уже стояв евакуатор, на який повантажили його машину. Даїшники сказали, аби забув про все, що було вночі, й поїхали, — розповідає Наталя Клебан.

— Після цього я пішов до свого друга, якого я підвіз у ту ніч додому, щоб він та його батьки надали мені першу медичну допомогу, відмили мій одяг від крові та бруду. Вранці я не пішов на заняття як студент, а направився у відділення поліції для написання заяви, в якій вказав, що я прошу надати мені направлення на проходження освідування на стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння, після чого поїхав додому. Стан в мене був майже критичний, вдома я втратив свідомість, після чого батьки викликали «швидку медичну допомогу», яка госпіталізувала мене до лікарні.

Батько Василя тепер захищає Україну

Наталя Клебан:

— Про що я думаю всі ці 7 років? Скільки коштує послуга, щоб не побачити такі докази? Так виглядала голова нашої дитини в ту саму ніч (на фото). Коли 2 моральних виродки, грали у футбол його головою! Що я відчуваю? Здогадайтеся! Душа болить. Сильно.

13 березня батько Василя був мобілізований до лав ЗСУ. Він пішов боронити нашу незалежність.

Мати Наталія Клебан і її син Василь продовжать ходити на судові засідання вже в новому році. Наступне призначене на 19 січня. Василь за цей час здобув дві вищі освіти, і одна з них юридична. І тому більше необізнаної з тонкощами права людини знає, скільки вже зухвалих порушень закону сталось. Як і мати, що стала його захисником:

— Коли люди дізнавались про цю справу, вони ділилися з нами відео зухвалої поведінки цих з дозволу сказати поліцейських. І кожного разу ті ж погрози підкинутими наркотиками, кайданками та наркодиспансером. Навіть припускали, чому в цих осіб таке бажання було «домовлятись» — тобто платити.

Бо проти одного із них вже була порушена кримінальна справа (але він продовжував працювати в лавах поліції!).

Не повірите, як тільки почали розглядати нашу справу в суді у 2016-му, то попередню дійсно закрили у 2017-му.

Перша і друга справи — перевищення влади працівником поліції.

Цікаво, що ця людина має зробити ще, щоб його родичі збагнули, що вони всі роблять і кого покривають?

– Я надіюсь, що після завершення війни найголовнішим запитом українців буде бажання справедливості. Справедливих суддів, прокурорів, поліцейських, влади на місцях та в центрі.

У своєму виступі у ВР Президент Зеленський запевнив, що повернення в довоєнну корумповану Україну не буде.

Але чи досягнемо ми цього із такою «маліною» в тилу?

Тому ми і далі, як і інші державні органи, будемо відслідковувати розгляд цієї справи.

Наталя і син волонтерять і відчутно допомагають ЗСУ, підрозділу, де служить їхній батько на фронті, іншим.

Ця сім’я робить усе, щоб Україна перемогла. Але і держава має зробити все, щоб наші судді служили закону, завершили вчасно цю справу та винесли справедливий вирок.

Редакція продовжить слідкувати за переглядом цієї справи. Як і інші правозахисні структури. Бо європейська демократія, до якої ми так прагнемо, можлива лише при диктатурі ЗАКОНУ!

Тетяна Редько