– Завершився 2022 рік. Він видався особливо важким і для України, і для кожного українця, але, як відомо, кожен рік — це історія, кожен рік збагачує нас досвідом. Який висновок Ви, Геннадію Федоровичу, зробили б, підсумовуючи рік, що минув, чого навчив Вас 2022-ий?
– Це найважчий рік мого життя. Цей рік запам’ятається ще і як найстрашніший рік. Та, незважаючи ні на що, навіть найважчі і найстрашніші роки нас чомусь вчать. Це рік війни для всієї нашої держави. Цей рік навчив бути сильним, незважаючи ні на що. Не піддаватися відчаю та зневірі. Показав, що українці — справжні герої, які зараз власними силами захищають увесь демократичний світ. Майже в кожного відбулася переоцінка цінностей, майже кожен зазнав різних втрат і дізнався, що так, як було до війни, вже не буде ніколи.
Також цей рік нагадав, що все російське, російська культура — токсичні. Що це — каталізатор зла в усьому світі. І що в цій страшній боротьбі ми маємо попри все зберегти в собі любов. Заради нашого майбутнього та майбутнього наших дітей.
Сьогодні вже минуло десять місяців героїчного спротиву українського народу! Пам’ятаю день, коли почалася війна — повне нерозуміння, що буде далі та як діяти, що робити. Тоді паніка охопила всю Україну. Великі черги на заправках, на дорогах, в обмінниках валют, в аптеках та черги в магазинах за продуктами.
Війна в третьому тисячолітті – хіба в це можна повірити? З аналізу все йшло до того, що росіяни нападуть, але в душі не вірилося! І вже тільки після перших ракет стало зрозуміло, що — війна! А зараз, коли аналізуєш події ще з 2014 року, то тоді — це було вже захоплення України, а в цьому році воно проявилося в повномасштабному прояві.
Сьогодні Україна виборює право на вільне життя! І ми повинні бути переконані, що так і буде, буде перемога! І буде вільне життя!
– Геннадію Федоровичу, на вашу думку як депутата багатьох скликань, чи об’єднала війна політичні сили, зокрема в обласній раді? Які рішення, ухвалені у 2022-му, ви вважаєте найдоленоснішими?
– У 2022 році діяльність обласної ради була направлена, перш за все, на допомогу Збройним силам України та територіальній обороні. Потім зосередили увагу на підтримці життєдіяльності громад на місцях. Також велика робота проведена щодо залучення міжнародних партнерів для підтримки Вінниччини.
Одним з перших рішень обласної ради у 2022 році стало спрямування додаткових 3 млн грн на першочергові потреби територіальної оборони. У березні на позачерговій сесії обласна рада збільшила регіональний матеріальний резерв — із 15 млн грн до 150 млн грн. Для потреб військових частин та Вінницького обласного центру комплектування обласна рада передала 83 одиниці техніки, а також виділила для потреб ЗСУ окремі приміщення. Із комунальної власності у державну передано Вінницький обласний госпіталь ветеранів війни — для створення реабілітаційного медичного військового центру. На мій погляд, це важливо і заслуговує дійсно поваги, що без політики робота обласної ради в 2022 році була консолідована.
– Обласний бюджет-2023 прийнято. Охарактеризуйте його.
– У 2022 році в зв’язку з особливим режимом воєнного стану в Україні обласні ради поза межами бюджетного процесу. Затвердження місцевого бюджету приймається військовими адміністраціями за поданням місцевих фінансових органів без ухвалення відповідного рішення відповідною місцевою радою, тобто в даному випадку обласною радою. Тому з показниками обласного бюджету на 2023 рік ще не знайомився.
– На Вінниччині Вас знають як депутата обласної ради вже не одного скликання, викладача, економіста, але і як волонтера. Розкажіть про свою волонтерську діяльність. З чого розпочали, кому надали допомогу? Де побували?
– Моя волонтерська діяльність відома ще з 2014 року під час проведення нашою державою «так званої» АТО. Діяльність завжди висвітлювалася в місцевих газетах та в інтернет-виданнях. Багато зроблено, і не зупиняюся до нашої перемоги. Наведу один приклад із нашої поїздки, в 2016 році, в складі групи волонтерів благодійного фонду «Тростянеччина». Тоді ми побували на передовій під Донецьком.
Ми доставили бійцям 14-ї, 128-ї, 45-ї бригад та військової частини 3008 Національної гвардії України, що базується у Вінниці, продукти харчування, медикаменти та військову амуніцію.
Приїзд тростянецьких волонтерів став знаковим для першого батальйону 14-ї бригади, бійці якої служать під Мар’їнкою і в самому місті. На нульовій позиції, за якою починається передова, і за кілька сотень метрів знаходилися сепаратисти та російські найманці, відбував службу наш земляк з позивним Вуж.
Ми довідалися, що солдати уже дев’ять місяців воюють на передовій, але до цього часу не мають статусу учасника бойових дій. Їхні родичі не користуються пільгами, передбаченими українським законодавством.
Ми скористалися приїздом знімальної групи телеканалу «1+1» — програми ТСН, я дав інтерв’ю і висловив своє невдоволення порушенням державних правочинів. Після того як сюжет вийшов на телебаченні 17-го та 18-го березня того року, майже пів тисячі бійцям та офіцерам пообіцяли до кінця місяця надати статус учасників бойових дій (УБД). І потрібно визнати — їм надали. Мало того, їм видали продуктові пайки на десять днів, що може свідчити про демобілізацію. Усі військові з чотирнадцятої бригади ледь не по два місяці служили понад визначений термін.
Ми тоді відвідали бойові позиції у Мар’їнці, Новожеланному, Желанному, Очеретному, Артемівську (зараз Бахмут), Костянтинівці, Соледарі, Попасній, де передали бійцям необхідне військове спорядження, медикаменти і продукти харчування.
Потім стало відомо, що після нашого приїзду на нульові позиції чотирнадцятої бригади не пропускали ні волонтерів, ні журналістів.
Це тільки один приклад, а скільки їх було. А зараз, із перших днів війни, разом з дружиною, яка є депутатом Тростянецької селищної ради, зразу включилися в допомогу Збройним силам України. Разом почали будувати блокпости, передавали медичні препарати, в першу чергу для територіальної оборони на місці, а потім вже і через волонтерів для ЗСУ. Допомагали коштами на купівлю тепловізорів, бронежилетів, касок… Військові на місцях знають, скільки допомоги надали для військкоматів, особливо для матеріально-технічного забезпечення та ремонту автомобілів. Для територіальної оборони — холодильники, морозильники і т.д. До прикладу, декілька місяців тому спільними зусиллями вдалося відправити автомобіль для 59 окремої бригади, в якій служить мій син. Сам неодноразово разом із волонтерами з БФ «Подільська громада» перебував у Миколаєві та на Херсонському напрямку. Сьогодні все і не пригадаєш, якщо відверто, то ніколи і не підраховував зроблене.
– Нещодавно Вам було вручено найвищу нагороду — Почесну грамоту Верховної Ради України. Розкажіть про це. Які ще нагороди маєте?
– Почесна грамота Верховної Ради України — так. У ці передноворічні та різдвяні дні дійсно мав честь на сесії обласної ради отримати Почесну грамоту Верховної Ради України. Ця нагорода — своєрідний підсумок моєї трудової діяльності за багато десятків років.
Кажуть, щоб досягти своєї мети — до неї потрібно насамперед іти. І не просто йти, а постійно працювати, бо життєва нива родить лише тоді, коли біля неї працюєш, не знаючи втоми. По-іншому не буває. Адже з неба падають лише зірки, а успіх завойовується щоденною наполегливою працею. Тому дякую всім, хто оцінив мої старання і життєві здобутки.
А ще нагороджений Грамотою Верховної Ради України. Маю також і державну нагороду — «Заслужений економіст України». Я маю вчене звання доктора економічних наук, професор.
Маю цілий ряд нагород від релігійних організацій.
– Чого чекаєте від 2023-го?
– Перш за все – миру. Вірю в те, що нашій державі вдасться відбити напад ворога. Але для цього нам усім потрібно все робити, щоб це відбулося. Чекаю на закінчення війни і відбудову своєї країни.
Андрій ВЛАСЕНКО
