Сьогодні він надійслав мені це фото і підписав:
«З Новим роком!».
Я дивилася на його зосереджене обличчя і згадувала….
Було дві години ночі. Я сиділа навпроти породіллі і відчувала, як глибокий відчай паралізує мої думки.
Велика крововтрата, з якою ми боролися вже шість годин поспіль, призвела до тромбогеморагічного синдрому. Всі ці папірці з аналізами, які я бачила вже декілька разів і проїла своїми очима, говорили тільки про одне.
У пацієнтки — генералізоване порушення згортання крові.
Ми не встигали.
Ми не встигали врятувати багатодітну матір. Я забороняла собі думати про дев‘ять дітей, які можуть залишитися… далі я блокувала свої думки неймовірною силою волі. Тому що далі думати було не можна.

Я зателефонувала йому вночі. Він все зрозумів з першого речення.
Через півгодини він стояв біля мене і я тільки встигла подумати, що мабуть швидкість, з якою він їхав в пологовий, була позамежною. Він теж розумів, що ми втрачаємо час.
— Ви, як акушери-гінекологи і як хірурги, вже зробили все, що можливо і неможливо. Тепер буду працювати я, — він подивися на мене уважно і додав, — Ти ж зрозуміла, що я тепер, разом з тобою, беру на себе відповідальність за цю жінку, як анестезіолог – реаніматолог. Я тепер беру на себе відповідальність за всі ці плазми, ерітроцитарні маси, кріопреципітат, тромбоконцентрат, результати тромбоеластографіі і інфузійну терапію. А до тебе в мене лише одне прохання — йди та спробуй заснути, хоча б на годину.
Сьогодні, він надійслав мені це фото і підписав:
«З Новим роком!».
Я знаю, що зараз він в Бахмуті.
Теж саме зосереджене обличчя. Тіж самі чіткі й професійні рухи.
Ось тільки … борода, напруга і безмежна втома. Я ніколи не бачила його з бородою.
Людина, яка може взяти на себе відповідальність.
За інше життя, за колегу, за побратима, за країну.
В будь який час.
Скільки їх таких моїх колег? Я написала про одного, а їх десятки тисяч.
Якщо в Бахмуті є такі анестезіологи – реаніматологи, як він, то моє серце починає битися рівніше.
Бережи їх всіх Боже!

Наталя Яремчук