А 21-річний Іван Ставнійчук з села Гута потрапив в гестапо, вижив, повернувся додому і народив чотирьох дітей. Його нащадки тепер можуть дізнатися про свого батька, діда, прадіда.

Донедавна закрита інформація про Ксенію, Івана та ще 500 військовополонених Вінниччини часів ІІ світової війни тепер у вільному доступі в онлайн базі даних.

– Росія століттями крала нашу історію, совєти замовчували і стирали генетичну пам’ять українців. Тому ми амбітно взялись повернути забуті сторінки історії. Попрацювали з Державним архівом Вінницької області та створили онлайн базу даних про радянських військовополонених з України. Це військовослужбовці – чоловіки і жінки Червоної армії, які потрапили до німецького полону, – розповідає керівниця ГО “Автомайдан Вінниччина” Таїса Гайда.

А доля людей із жовтих карток просто вражає.

17-річна Ксенія Тимошенко з Калинівського району у 1942 потрапила в полон, але достроково вийшла з новонародженим сином.

Можна припустити, що бранницю в полоні згвалтували…

21-річний Іван Ставнійчук тричі втікав з полону, і, врешті, потрапив у гестапо. Але вижив. Повернувся у рідне село Гута. Там у нього народилося четверо дітей, двоє з яких ще живуть в Малинівці.

А ось Іван Талалай, який був професійним військовим, потрапив в полон і почав співпрацювати з фашистами, охороняв табір. Хоча його родичі згодом вказали, що він визволитель Червоної армії, а не перебіжчик.

Розшифрували вінницькі дослідники й картки батька і його 16-річного сина із села Залужжя.

Їхній земляк Ігор Лановий, історик та заступник голови Іванівської громади розповів, що ці батько з сином, швидше за все були чорносвитниками.

– На жаль, доля цих людей і ще сотень наших земляків залишається таємницею. Система все робила для того, аби про них навіть згадувати боялися. Пам’ятаю, як нас, школярів, у 1983 році змушували заповнювати анкету, де вказувати чи були хтось з родичів в полоні, де саме і чи були в Німеччині… Клеймо “зрадника народу” ще довго супроводжувало ці родини…

Як відомо, загалом під час ІІ світової війни в полон потрапило понад 5 млн червоноармійців, з яких загинуло 57 відсотків. Вони так і залишаються для рідних тими, хто «пропав безвісти».

– Завдання цього проекту знайти і зафіксувати ім’я кожного полоненого з України, – каже Таїса Гайда.

База даних створена на основі німецьких та радянських документів реєстрації військовополонених.

Основу німецьких документів становить «Персональна картка І», яка була двох видів: картки з табірної картотеки на в’язнів, які там перебували до кінця війни, та картки на загиблих, які, відсортовані за таборами, знаходились у Берліні у «Довідковій службі Вермахту з питань втрат особового складу тавійськовополонених». Серед документів є й картки реєстрації військовополоненого або «зелена картка», лазаретна картка, повідомлення про смерть і повідомлення про втечу.

Основна маса документів на загиблих військовополонених з «Довідкової служби Вермахту WASt», знаходиться в Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації. До кінця 1990-х років ці документи вважали втраченими. Мало хто знав, що американські війська виявили цю картотеку в Майнінгені, куди в 1943 році було евакуйовано Довідкову службу Вермахту, і передали її Червоній армії в серпні 1945 року. Таким чином потрапили до СРСР і табірні картотеки, які вціліли. Звідси німецькі документи на тих полонених, які вижили, передали в архіви НКВС за їх місцем народження. Так документи на жителів Вінницької області потрапили до місцевого архіву КДБ, а звідти до архіву Вінницької області.

Цінність цих карток й у тому, що вони з фотографіями. Загалом відомо про 80 000 таких карток, понад 7 000 з них це вінничани.

– Сьогодні трагедія українського народу повторюється. На окупованих територіях знову фільтраційні табори, заведення справ, облікування людей, їх таврування як вороги народу… Між нацистським режимом, совєтським і нинішнім російським немає великої різниці, – впевнений Богдан Галайко з “Українського інституту національної пам’яті”.