«Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…» –
Тарас Шевченко про Богдана Хмельницького
8 (18 січня) 1654 року так звана Переяславська Рада засвідчила «возз’єднання» України з росією. Його ініціював Богдан Хмельницький. Так нас вчили… Далі — як було насправді
Гетьман Війська Запорізького зробив два найвідоміших вчинки: він утворив автономію — Запорізьку Січ — Гетьманщину і вступив в союз із Московією. Один історія назве визначним і державотворчим, інший — фатальною помилкою для України.
А тепер, представники мудрого покоління, відкиньте все те, чому вас вчили у підручниках з історії, бо, прочитавши далі, ви зрозумієте, що це були маніпуляції, як би тепер назвали «теорії руского міра». Бо документи про возз’єднання після смерті Хмельницького фальшували. Оригінал знищили. Але і тоді були мудрі козачі полководці. Наприклад, вінницький Іван Богун.
Саме на рішення Переяславської Ради прозвучала тепер так розтиражована фраза нашого полковника Брацлавського полку Івана Богуна
«У московщині панує найогидніше рабство. Там немає й бути не може нічого власного, бо все є власністю царя. Московські бояри титулують себе «рабами царськими». Увесь народ московський є рабом. У московії продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатися до такого народу — це гірше, як скочити живим у вогонь…»
Тоді Брацлавський полк в особі Івана Богуна не присягнув російському царю Олексію. Крім нього, це саме зробили кальницький полковник Іван Сірко, отаман Війська Запорізького низового, та полковники з полків Уманщини, Житомирщини, Черкащини, Поділля.
І возз’єднання, як нас переконували сотні років, не БУЛО. Був союзний договір – Березневі статті, які стали наслідком цієї Ради. Політичний союз двох держав — Гетьманщини та Московського царства.
І в що перетворився той союз — знаємо за 368 років! В жах — вирізаний Батурин, зметена до камінчика Запорізька Січ… Замордовані козаки, на кістках яких побудований Санкт-Петербург… Горе, сльози і більше 300 указів про заборону мови і культури. Вкрадена і сплюндрована історія…. Все най-най-найстрашніше, найпідступніше і найаморальніше … Список можете продовжити. Але є в цій історії те, що від нас так ретельно приховували. Ще 70 років горде Поділля і Центральна Україна не йшли в це московське рабство… Бо ж лише подумати — добровільно із цивілізованої Європи пристати до безжальної тоді азійщини…
І ці 70 років залишатись нескореним Поділлю допомагала українка-султана Надія Хатідже султан Тархун.
Чому Іван Богун не лише не присягнув царю, хоч він на ту Переяславську Раду не приїхав, а прислав князя Бутурліна? Тому, що у нього був інший план. І надіявся він на зовсім інших.
У Кам’янець-Подільському музеї дуже бережуть реліквію — лист-відповідь турецького султана на звернення до нього Богдана Хмельницького. Там печатка і підпис тодішнього очільника Османської наддержави султана Мехмета Четвертого. Лист датований 1651 роком. Запам’ятайте рік. Це дуже важливо.
Бо чомусь ніхто не заглиблюється, що на той час регентом при султані Мехметі, якого привели до влади малолітнім, у 6-річному віці, була султана-подолянка Надія Хатідже.
Тобто, по суті, вона управляла Османською імперією. І цього листа від імені сина підписувала вона. Щоб ви розуміли, досі в центрі Стамбула є великий меморіальний комплекс, де увіковічена її пам’ять (поряд з Єгипетським ринком, для туристів — авт.)
І у ньому вона підтверджувала, що готова допомагати Україні здобути незалежність. Зверніть увагу, не автономію, а незалежну державу під протекторатом її сина -султана. Але на цей шлях не пристав Богдан. Не скористався таким унікальним шансом мати в союзниках колишню землячку-султану! Чому?!
Коли ви детально проаналізуєте дії Богдана Хмельницького під час війни, то побачите деякі дивні вчинки. Він міг після зміни польського короля взагалі відвоювати всю Україну. І проголосити її незалежною. Але чомусь захотів саме московської протекції. Чому?
Уявімо: Гетьманат на чолі з Хмельницьким затиснутий між тодішньою московією, Кримським ханством, Річчю Посполитою і землями, що знаходились під османським протекторатом (Румунія).
Куди б ви пішли? Зрозуміло, що зараз всі скажуть – до Речі Посполитої. Але якраз з нею у 1648 році розпочав війну, яка у 1654-му і завершилась цим клятим московитським загарбанням.
З татарами пробували. Але тоді ті зрадили, підписавши союз з поляками. Отож, або турки, або московити. І не просто турки, а ще й з нашою султаною, що як регент правила в той час цією наддержавою. Яка, як покажуть подальші події, виховала у сина Мехмета-султана велику повагу до козаків.
І ось тут випливає дуже сенсаційна таємниця. Чогось Богдан не хотів того, чого хотів Іван Богун? Але якраз тут слід згадати ще одного реєстрового полководця, який пристав до цієї боротьби за незалежність України, полковника Брацлавського полку Данила Нечая. Також з Вінниччини.
Щоб ви розуміли, це було могутнє військове об’єднання — Брацлавський полк, штаб-квартира якого знаходилась у нині смт Брацлаві, тоді столиці Брацлавського воєводства.
До речі, сюди входила територія сучасної Вінницькоі області, частини Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської областей.
І ось саме цей полководець Данило Нечай мав князівське коріння. А за мірками тодішньої Європи тільки такі особи мали право очолити незалежну державу. Тобто, виходило, що якщо Україну проголошувати незалежною державою, то лише князь Данило Нечай може її очолити. І тому Богдан Хмельницький не використав цього шансу. Він не хотів віддавати найпершу владу цьому князеві. Навіть залишаючись військовим головнокомандувачем!
Але з турками і тогочасним малолітнім султаном Мехметом Четвертим, а отже, його матір’ю – султаною, яка стала його регентом, Надією вели перемовини, скоріше за все, Данило Нечай і його соратники, полки яких стояли на Поділлі і були форпостом Гетьманщини. Деякі історики стверджують, що, коли соратник Хмельницького Іскра вів перемовини із Москвою і там чи не жив, такі ж самі перемовники були від козаків і в Османській імперії. Ну хіба не могла посприяти їм в цьому дівчина Надія, що жила на Поділлі, була захоплена в 11-12 років в рабство татарами і передана як подарунок матері султана до гарему? А потім стала могутньою султаною і матір’ю сина султана?
Зрозуміло, могла. Але вбачаючи в очільнику держави саме Данила Нечая, а не Богдана Хмельницького. Бо він княжого коріння не мав. І за тогочасними законами очолити країну не міг.
Є вагомі припущення, що Надія-султана як регент малолітнього сина спонукала інших соратників усім, чим можуть, допомагати Україні стати незалежною… І весною 1651 року мав бути великий і переможний наступ за визволення всієї України… І до нього готувалось дуже втаємничено все козаче військо… Сподіваючись на підсилення військом Османської імперії. І той лист-відповідь, надісланий, по суті, Надією-султаною за підписом малолітнього султана Мехмета, став передвісником чи вже наслідком того, що сталось у нас в Красному, що на Тиврівщині.
Результатом великої змови, скоріше за все, і Богдана Хмельницького, за допомогою і тих московитів, і поляків (бо тоді вони чинили як вороги) стало підступне вбивство полковника Данила Нечая. Під час Масляної на початку лютого. Віддали на поталу величезному польському війську нечисленний загін Данила Нечая не надавши допомоги.
Посильний до соратника Івана Богуна, полк якого стояв під Вінницею, щоб покликати на допомогу, чомусь не доїхав…
І з того часу іншого князя Україна вже не мала. І тому всі вбачали лише у Хмельницькому воєначальника. Але він мав йти до когось лише під протекцію…
Ось і пішов… Але султана-подолянка навіть після цього вбивства допомогу рідному Поділлю не полишала. Хоча, кажуть, наказала привезти в Стамбул його голову і почесно захоронити — так віддавали османи найвищу честь своїм друзям. Тіло його досі захоронене в полях Тиврівщини на одинокому кургані. Після Нечая Брацлавський полк очолив Іван Богун. А що султана Надія? Вона ще не раз допомагала неприєднаним до Московії козакам і приїздила на Поділля, край, звідки її викрали татари та продали до Османської імперії. Але про це — в наступних номерах.
Тетяна Редько
