Вдень у суботу компанія дітей гралась та каталась на санчатах біля мосту через річку Сіб. Улюблена забава дітлахів — крута гірка, що веде до берега та на кригу. Артемко був найстаршим з-поміж друзів…
– Мій брат тоді саме з’їхав з гірки. Його санчата налетіли на кротову яму. Їх занесло праворуч і викинуло прямо на кригу. Брат на них ще сидів. Я кричав Максимкові: не злізай. Але брат зліз. І щойно став на кригу, як провалився. Поки я підбіг, то Максимко вже наковтався холодної води. Я схопив його за одяг і підняв з калабані. Й сам провалився. Там мені води по пояс, а брату — з головою, — згадує восьмикласник Артем Шевчук. — Дістатись ближче до берега я вже не можу, бо крига проламалась. Під кригою сильна течія, яка може легко затягнути за собою. Я як тримав брата як іграшку, так поніс його бігом кригою на інший берег – там десь метрів 70 відстані. Дорогою ще провалювався, але таки виніс Максимка на тверду землю. Брат не вимовив й слова, був непритомний. Було дуже страшно. Але страх та хвилювання, мабуть, надали великої сили в руках. А наші друзі тим часом гукали на допомогу…
Вероніка Носкова та Андрій Семьонов саме порались у домогосподарстві родичів.
– Ми живемо неподалік річки. Почули дитячі крики. «Максим, вода»… Хлопчик був вже синій. Я скинула жилетку, у якій була, швидко закутала у неї малюка, Андрій – так само своєю дублянкою. Занесли бігом дитину додому, зателефонували медику. Роздягнули хлопчика, почали розтирати, відігрівати та робити штучне дихання. Обоє відразу. Серце хлопчика вже ледь-ледь билось. Ніколи не забудемо ці слабкі удари, — згадують Вероніка та Андрій. – Перевернули дитину на живіт. Тоді малюк відхаркував воду. Добряче її наковтався. Не лише води, а й навіть криги. Не прибігла, а просто прилетіла наша сільська медична сестра Юля. Вона надала хлопчику першу медичну допомогу…
– Дитина була на межі життя та смерті. Зіниці очей звужені, не реагували на світло. Ми побоювались, аби не настало кисневе голодування мозку. Викликати «швидку медичну допомогу» не було часу. Тож власним авто повезли дитину до Гайсина. Мій чоловік за кермом, я та ще одна жінка — Наталя Кичікулова дорогою відкачували малюка. Летіли, хоч дорога у снігу, ожеледиці та заметах, — розповідає завідувач сільського медичного пункту Юлія Швець. – Приїхали до центральної районної лікарні вчасно, бо температура тіла малюка була вже десь 26 градусів. Тоді як температура тіла 25 градусів – це вже неминуча смерть…
Декілька діб гайсинські медики боролись за життя Максима. Рідні й близькі й рятівники просили у Бога порятунку янголяті. І Максимка таки вирвали з обійм смерті. У селі кажуть – справжнє диво, що сталось, до речі, на другий день світлого свята Водохреща.
Маленький рятівник Артемко, хоча тоді теж «скупався» чи не по шию у крижаній воді, навіть не застудився. Хлопчик каже, що у школі цікавився правилами поведінки на пожежі, порятунку людей на воді, безпеці на дорозі. Хоча навіть не міг уявити, що ці знання йому знадобляться. Каже – найкращою винагородою для нього стали слова подяки від Максимка, щойно той отямився після пережитого. Артемко з багатодітної родини, у нього є ще шестеро братів та сестер.
Вероніка Носкова та Андрій Семьонов теж вперше у такій екстремальній ситуації. Вероніка – переселенка із Донбасу, яка переїхала до села із хворою матір’ю та двома маленькими синами. Жінка вже пережила на війні обстріли та бомбардування, але рятувала дитину вперше… Андрій — колишній студент Теплицького аграрного ліцею…
А Максимко Шевчук вже вдома. Мати хлопчика щиро вдячна усім за порятунок сина. Але від спілкування відмовляється з цілком зрозумілих причин.
Тим часом, як повідомив начальник державної пожежно-рятувальної частини м. Гайсина Микола Мудрак, кандидатуру Артемка Шевчука вже подали на участь у Всеукраїнській акції «Герой-рятувальник року». Хлопчик дуже цікавиться героями поліції, рятувальниками, воїнами АТО, тож каже, що у майбутньому не проти бути професійним пожежником. Крім того, Артемка, Вероніку Носкову, Андрія Семьонова та Юлію Швець урочисто нагородило керівництво Гайсинського району.
