Вже 26 років ця жінка прикута до візка, проте, незважаючи на це, вона працює акушером-гінекологом у Військовому санаторії, і до неї їдуть пацієнтки зі всієї країни. Кажуть, що руки в неї золоті — ті, хто втратив надію народити, дивом вагітніють… Чим ще унікальна єдина лікарка на візку – дізнавався наш журналіст…

Валентина Семенівна каже, що давно хотіла стати лікарем. Тому, коли вступила до медичного, радості не було меж. Після закінчення вийшла заміж та влаштувалась на роботу в районну лікарню. Планували із коханим дитинку, проте плани молодої родини обірвав трагічний випадок. Жінка впала із високого горіха.

– Висота була приблизно 5 метрів. Впала на спину, руки відчувала, а ноги — ні… Відразу викликали «швидку». Після знімка медики констатували перелом хребта. Казали мені, що потрібна операція. По санавіації мене відправили до Києва в Інститут ортопедії та травматології, де й прооперували, — каже Валентина. — З тих пір почалась реабілітація… Ніхто не давав жодних гарантій, всі ми вірили у диво. Проте я залишилась на візку. Рідні та близькі всіляко підтримували, тому відчаю не було. У мене брат старший — лікар. То коли я читала художні романи, відрубував однією фразою: «Щоб я у твоїх руках бачив лише «гінекологію». Три роки я була вдома. Заново вчилась прати, готувати, пристосовуватись до візка. Навчилась лежачою в’язати. Найважче було мити підлогу. Пригадую, що одного разу, як вимила всю кімнату, заявила родичам, що більше цього не робитиму, адже болить спина. Та за тиждень взялась за старе.

А одного разу під час реабілітації в санаторії у Слов’янську зустріла киянина Миколу Подрізана, чоловіка з інвалідністю. Він запровадив перші телемарафони для людей із особливими потребами. У санаторії він вперше проводив конкурс краси «Міс на колясці». Запропонував і мені взяти участь, але я відмовилась, подумки вирішила, що це кощунство. Втім, коли потрапила на сам конкурс, переглянула завдання, які були підібрані, свою думку змінила. Микола після завершення підійшов до мене і запитав, ким працювала до травми. Коли відповіла, що гінекологом, він усміхнувся й відповів, що такому лікарю не обов’язкові ноги — були б голова і руки. Спитав, чи не хотіла б далі працювати. Але тоді надії у мене не було, бо ж кому я потрібна в такому стані. Проте пан Микола заявив: якщо мені відмовлять, то за свої кошти організує кабінет, і сказав, що це зробить не для мене, а, в першу чергу, для таких людей, як я.

На Вінниччину Валентина Пугач поверталась вже із думкою, що обов’язково буде працювати. Наважилась зайти до кабінету головного лікаря «районки». Коли той почув, що вона понад усе хотіла б продовжити лікарську справу, вагався не більше хвилини. Так і призначили Валентину Семенівну дитячим гінекологом.

– За 15 хвилин мені організували кабінет зі всім необхідним обладнанням та заїздом для візка. Перший час я задумувалась, як би я сама реагувала на те, що мене приймає лікар на візку. Проте побачивши, що люди ставляться нормально, вже ні в чому не сумнівалась. Був лише нюанс, коли зайшла жінка, глянула на мене й каже: «А що, вас вилікувати не можуть?» Відповіла: все, що можна було, лікарі зробили. Перший рік пролетів швидко, мене переповнювала радість, що не сиджу вдома, а працюю.

Нині Валентина Пугач працює у Військовому санаторії. Допомагає добратись на роботу та назад коханий чоловік.

– Я вдячна долі, що у нас такий лікар. Ми любимо її, поважаємо. В неї дуже багато пацієнток. Не тільки ті, що лікуються у нашому закладі, а й ідуть до неї з міста. Вона постійно підвищує свій кваліфікаційний рівень. Як кажуть, передова людина в медицині. Одного разу Валентину Пугач попросила бути на пологах її пацієнтка, яку вона лікувала від безпліддя. Ніколи Валентина Семенівна не показувала свої слабкості. Лише тоді, коли влаштувалась до нас на роботу, — каже завідуюча відділенням Олена Сивак. — Справа у тому, що кабінет лікаря тоді був на другому поверсі. Жінка, побачивши це, відмовилась. Але ми знайшли вихід з ситуації — щодня піднімали її на візку на руках до кабінету впродовж трьох місяців. Після того Валентина Пугач переїхала до кабінету на перший поверх. Для нашої колеги все у закладі облаштовано. Є пандуси, вона може спокійно заїхати до лікаря на п’ятихвилинку, в клуб на різні заходи, лікувальний корпус.

За годину нашої розмови у чергу під кабінетом акушерки-гінеколога зібралось кілька десятків людей. Пацієнти не приховували свого захоплення лікарем. Не раз дарували їй подарунки, квіти, приходили до кабінету із малюками.

– Я довгий час лікувалась від безпліддя. Не було дітей десять років, з них половину проходила процедуру зрошення. Була у найдосвідченіших лікарів, світил науки, шансів не давали. Коли потрапила до Валентини Семенівни, вона відразу запевнила, що матиму малят, — розповідає Олена Вериковська, пацієнтка. — І таки це сталось. Коли побачила дві смужки на тесті, мову відняло. Зараз моєму Ванечці 8 років, Марійці — 7. Ця лікар може подарувати надію на краще життя, щоб родини не розвалювались. Бо якщо нема діток — жінка почуває себе неповноцінною.

Валентина Пугач чудова господиня. Обожнює доглядати за полуницею на городі. А ще мріє із чоловіком поїхати в Париж. Впевнені, що мрія цієї жінки обов’язково збудеться.

Віталіна Володимирова

Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.