Якщо ця мова – не твоя,
то і країна, мабуть, також.
Хто не нащадок солов’я –
тому й гніздо не йде у спадок.
Якщо це не твої пісні,
і ці вірші, і ці пророцтва –
то, без образ, та, мабуть, ні.
І ти лише у ролі гостя.
Бо де б ти зараз не лежав –
у теплім ліжку чи в окопі,
і де би фронт свій не тримав –
це знову втратить зміст крізь роки,
якщо ця мова – не твоя!
Вже історично сотня копій
подій говорить – солов’ям
триматись мови слід як Бога!
Бо я не вірю, ну невже
ти спадкоємцям у дорогу
передаси такий сюжет,
де знову над гніздом тривога?!
Де ця війна і цей окоп!
І кров та сльози, а не роси!
Де відчуття, що ти – холоп
убраний в «комплекс малороса»?!
Якщо ця мова – не твоя,
то гріш ціна усім старанням!
Бо де ти бачив, щоб сім‘я
несла ім‘я свого тирана
в основі роду, а не батька ?
А мова – більше, ніж ім‘я!
А мова стане більшим спадком,
ніж буде небо і земля!
Відвоювати можна землю,
звільнити небо від атак!
А мову! Мову ж недаремно
вони ненавидять аж так!
І це не – «тема для роздору»
чи спекуляції про те,
що наші воїни боронять
десь там на вражій нам – святе…
(Тут працювали методично,
на це пішли роки-роки…
Щоб рускі пєсні ностальгічно
співали наші ж співаки!
Щоб аж під кірку нам пробратись
в глибини сірих речовин,
щоб нас ментально об’єднати
із диким стадом! «Ми ж один
народ!» – щоб привід був сказати).

Якщо ця мова – не твоя,
то нам «не світить» ця країна…
Включай інстинкти солов‘я
і вчи нарешті соловїну!
А вернуть воїни – вже й сміх
усюди буде – український!
Ми навчимо і ціле військо.
І відокремимо
Своїх.

Ірина Рубець