Як повідомив Маломуж, ще два очільники СБУ України були агентами російських спецслужб.

Нещодавно із поміткою «підозрюється у зраді» засвітилось таке знайоме Вінниччині, а особливо редакції «33-го каналу», обличчя генерала МВС, ексначальника Вінницької обласної міліції Литвина. Він підозрюється у зраді Україні та співпраці із ФСБ. СБУ давало коментар, що цей генерал співпрацював із ФСБ. Але коли ми почали збирати інформацію, то виявилось, що цього генерала вже з окупованої Херсонщини, ризикуючи життям, вивозив спец­наз. Вже коли вивезли – він немовби жив на дачі відомого телеведучого, давнього товариша, Костянтина Стогнія. І раптом такий поворот?

То чому ризикували життям воїни? Історія варта детективу, і спогади підлеглих та журналістів про діяння генерала на Вінниччині та Херсонщині — далі.

Останнє його місце діяльності – окупована Херсонщина. Там генерал донедавна був начальником поліції. А коли пішов у відставку, став номером другим у списку партії колоборанта Сальдо. А потім різко почав з ним же конфліктувати. Навіть вже під час окупації Херсона. Тому і здалось спочатку, що цей конфлікт зав’язаний на патріотизмі генерала. То чому ж тепер такий різкий поворот? І йому загрожує 15 років тюрми, а може, і довічне?

Керував Литвином  міністр з Вінниччини  Білоконь.  Він тепер у Москві

Як не дивно, сліди можуть вести до Вінниччини. Бо саме у Вінницькій області генерал Литвин був начальником тоді, коли міністром внутрішніх справ України був уродженець Могилівки, що на Тиврівщині, Білоконь. Зрозуміло, що Литвин був дуже довіреною особою міністра, коли поставив керувати його краєм, де жили його родичі та сестра-правоохоронниця.

Відомо і те, що генерал-міністр втік до Росії і там проживає досі. Було б дивно, щоб він, як і інші високопоставлені біженці з України, не був би задіяний у формуванні агентури спецслужб для окупації України. А за це, скоріше за все, кожному із угруповань обіцяли вплив і посади в тому чи іншому регіонах. Якщо йти за цією логікою, то стає очевидним, чому між Сальдо та Литвиним виникли протиріччя. Бо якщо один та інший працювали на росію, то і на окупованих територіях хотіли бути реальними, а не номінальними господарями…

Одягнув ланцюжок на 300 г та прикинувся валютником

Ось як запам’ятались тепер воїну ЗСУ, тоді правоохоронцю, підлеглому генерала, ті події.

Розповів цю історію його колишній підлеглий із міліції.

- Коли Литвин приїхав у Вінницю, то вирішив, перш за все, взяти контроль над валютниками та «авторитетами». До валютників на Центральний ринок він під білу сорочку та модні цивільні брюки одяг золотий ланцюжок на 300 грамів і взяв із собою барсетку із 30-ма тисячами доларів. Приїхав і запитав, як можна тут стати працювати на обміні. Засвітив гроші та запитав про такси — кому скільки платити за місце, коли і хто збирає данину та які ставки у Вінниці для міняйлів. Наступного дня він викликав керівника УБЕП і сказав, що знає точну кількість валютників та плюс-мінус касу зборів із них на місяць. Тому якщо раніше начальник обласного главку отримував 50% від суми, то тепер ставка виросте до 80%, і без жодних заперечень. Окремо через УБОЗ зібрав у себе 40 авторитетних осіб зі всієї області та сказав їм відкрито, що Вінниця тепер його ментовське місто і головний бандит тепер він. Всі теми і схеми херсонські беруть під свій контроль, а вінницькій брат­ві порада — не заважати. Кого не влаштовував цей новий розклад від Литвина, він при всіх сказав негайно вийти із тієї кімнати та краще взагалі поїхати із Вінниці та області. Бо вони, мовляв, приїхали тут на жнива і вінницьким бандитам немає місця в цій новій системі координат.

Тоді генерал відзначився тут так, що майже щомісяця обурені поліцейські писали в їхню редакцію правдиві історії про його «подвиги». У відповідь він почав судитися з редакцією «33-го».

Литвин судився із «33-м».

Пізніше його адвокатка Олена Степанівна зізнавалась нашому кореспонденту, що це за «замовленням» набагато вищих сил чинився такий тиск на нашу редакцію.

Це були явно замовні і вже «вирішені» в судах справи… Врятувала революція. Тоді наш кореспондент прорвався до президента Ющенка і вручив йому теку «діянь генерала». Його таки змусили припинити судитись із журналістами. Але не звільнили – просто перевели у міністерство, а далі – призначили начальником херсонської поліції.

Тепер стає зрозуміло, що це була така собі обойма високопосадовців, які працювали на ворога, і їх крутили тут такі ж, що були на вищих посадах…

- Ми на очкариках (найновіших «Мерседесах») приїхали, ми на них і поїдемо, — а ви залишитесь розхльобувати гівно, — так специфічно він жартував.

А те, що творилось за цього генерала – вражало.

Сестра міністра, яка працювала звичайною паспортисткою, раптом стала рости чи не щомісяця у званнях. Спеціально під неї створили Гніванське відділення міліції. І там все заново вибудували та урочисто відкривали.

А про те, як міністр разом із генералом роздавали звання – ходили не менші легенди. Наприклад, про «кладбищенських» полковників. От були разом на похоронах, сподобався хтось генералу чи міністру – отримуй полковника.

А ще ходили легенди про Аню (не Олійник) – яка із заочною освітою з молодшого лейтенанта одразу стала майором… Бо сподобалась. Щоправда, більше міністру чи начальнику управління – думки розходяться.

Але і після нарад офіцери від його преса «падали в обмороки».

Серед офіцерів міліції тієї пори ходили розмови про те, що коли начальник Литвин переводився, то підлеглі спалили навіть його крісло, так невзлюбили…

Конфлікт із Сальдо став боротьбою за владу?

Зрозуміло, що вже окупований Херсон став полігоном боротьби… Вже між колаборантами…

Сальдо, будучи соратником Януковича, творив свою партію і йшов на мера ще за України, але не пройшов. Другим у списку був Литвин.

І, напевно, саме на розподілі влади вони побили горшки…

Бо, маючи через Білоконя таких високопоставлених земляків біля Путіна в особі керівників розвідувальних операцій в Україні від ФСБ – Болюха та ГРУ – Алєксєєва, генерал Литвин не міг погоджуватись на другорядні ролі. Бо другорядна роль генерала запасу і депутата у нього була…

До речі, і інших високопоставлених зрадників – зокрема СБУ та із Херсонської ОВА — арештовували вже під час евакуації на Західній Україні. І вони, як генерал, до останнього вдавали із себе потерпілих та відданих Україні.

Але більше 5-ти генералів, за нашими джерелами у спецслужбах, вдалось вивести на чисту воду і виявити їхні зв’язки через успішну операцію у ФСБ росії. Після втілення туди «під легендами» українських розвідників. Тоді лише арештували виявлених запроданців. Серед них начальник Кримського СБУ, керівник антитерористичного центру Херсонського СБУ та інші.

Спочатку «розкололи» тих, хто розмінував під приводом навчань спецпризначенців, мінні поля біля Херсона. А вже потім вони дали свідчення на іншу агентуру. Литвин, як повідомляє пресслужба СБУ, нібито, переховується тепер у Криму. Там же і Шевцов. Ще один колаборант і ексначальник Вінницької обласної поліції. Про нього ми писали в минулих номерах. Як Литвин із дачі Стогнія під Києвом опинився на окупованому півострові – залишається здогадуватись.

Очевидно одне: якщо така обойма генералів-зрадників була на найвищих посадах в Україні, то зрозуміло, чому в ній панувала така безкарність і все йшло до цієї клятої війни.

Тетяна Редько,
Роман Ковальський