Його війна застала на райських островах – в Домінікані. Там Андрій мав усе, про що лише можна мріяти – чудові краєвиди, кохання, успішну роботу – працював кореспондентом для іноземних ЗМІ. Але коли в Україні почалася війна, усе це покинув і пішов відвойовувати у рашистів рідний Донбас. Бо Андрій народився у Покровську, дитинство минуло на Луганщині, вищу освіту здобув у Донецькому політесі. Професійно оволодів журналістикою. Як кореспондент зумів реалізуватися й за кордоном. Але найціннішим для нього була Україна.

Два роки в АТО/ООС… І життя з початку у мирній Вінниці. Саме наше місто Андрій обрав для своїх мрій. А мріяв він про власний будинок, сад і навіть про ферму з розведення та вирощування осетрових риб. З  часом плани та задуми почали втілюватися у життя.

Але 24 лютого Андрій зібрав усе своє військове спорядження і знову на фронт. Лиш зрідка приїжджав у свою тепер вже рідну Вінницю поремонтувати та відмити від крові своє евакуаційне авто… І знову в бій… Останні дні 2022-го для Андрія стали фатальними… Він був у самому пеклі – під Соледаром. І 30 грудня, коли у мирних містах готувалися зустрічати Новий рік, Андрій прийняв свій останній бій…

– Це був “прильот” 120-мм міни… З п’яти бійців в окопі вціліли тільки двоє, – згадують побратими.

Довго тіло Андрія не можливо було забрати із поля бою. Побратими ризикували життям, щоб це зробити. І майже через місяць їм це вдалося.

13 лютого Андрій Літвінов на щиті повернувся у Вінницю. Тут його зустрічали друзі, волонтери, побратими і мама з сестрою, які лише нещодавно повернутися з окупації. Батько поки не зміг вибратися з фронтової Луганщини і дуже просив передати йому звісточку з похорон сина... Фото і відео останнього земного шляху Андрія ми обов'язково передами рідним. Адже не могли не віддати останню шану нашому колезі і справжньому патріоту України. Разом з декількома десятками людей у центральному соборі Вінниці молилися за новопреставленого воїна Андрія. Саме тут у храмі Православної Церкви України вирішила відспівувати свого сина мама Наталя Володимирівна з Челябинська.

Із храму похоронна процесія вирушила центральної вулицею міста. І, як не дивно, лише двоє-троє перехожих схилися навколішки перед труном з Прапором. Не поспішали пропускати похоронний кортеж й водії... І чомусь жодного представника влади у цій колоні не було?.. Невже так ми повинні вшановувати Героїв, які віддали життя за наш з вами спокій?..

- Андрій віддав життя за любов. За любов до рідних, друзів, малої Батьківщини, до України. Цю жертовновність воїна навіки повинні вшановувати усі покоління щирих українців. Бо не має більшої святості, ніж віддати життя за ближнього свого. Тому у щоденних молитвах згадуймо  Андрія і всіх загиблих воїнів, - заклика отець Олексій Волков.

Останні "Пробач" і "Прощай"... Гімн України і ще один Прапор над могилою на Алеї слави у Сабарові...

Вічна шана воїну Андрію і усім вірним синам і донькам України, які віддали життя за волю та незалежність нашої держави...