І побачили нарешті те, чого не встигали помічати в щоденних безкінечних клопотах по добуванню хліба насущного. Якби нам вистачило єдності та мудрості відразу після розпаду СРСР, то ми б не змарнували третину століття. І не ридали зараз такими гіркими сльозами над могилами героїв і руїнами наших міст та сіл.

Ми б не були приречені навіть після нашої перемоги якихось двадцять важких років зализувати рани від рашистської агресії. А чому вони до нас полізли? Тому, що політики купилися на російські легкі гроші, присмокталися до газової труби і в запамороченні від жиру вже більше нічого не помічали.

Не помічали, як цинічно розграбовується Україна, як знищується наша армія, як українцям стає некомфортно в своїй державі і вони масово їдуть шукати кращої долі в світах. Не помічали, як силові структури перетворюються в організовані злочинні угруповання, як суди стають супермаркетами з продажу законів. І, найстрашніше, як виростає генерація цинічних політиків — малюків Цахісів.

Ми зараз кажемо, що не пробачимо рашистам. Так, не забудемо і не пробачимо. А як нам бути з цими вітчизняними «продуктами епохи чиновницької безпринципності та аморальності»? Як нам вчинити з моральними виродками, які за тридцять років вибудували в країні незламну антинародну систему владної вертикалі. Що ми тепер маємо сказати народу України після того, коли повністю нівельований принцип соціальної спра­вед­ливо­сті? Коли суд­дя з пенсією 217 тисяч позивається до Пен­сійного фон­ду, щоб при­­бавили ще. А мільйони українських пенсіонерів, які по 40 і більше ро­ків працювали на державу, на­разі стали же­браками з трьо­ма тисячами на місяць. Запитань таких можна ставити сотні. Але сьогодні, на жаль, вони залишаться без відповіді. Як і інші, незручні для влади, запитання.

Але наш громадянський до­свід, який ми здобули за цей рік війни, вже не дозволить відмовчатися жодному чиновнику. Ні керівнику правоохоронної структури, ні міністру, ні заступнику міністра, ні міському голові, ні старості села. Ці запитання, а особливо відповіді на них, допоможуть нам нарешті зрозуміти, чому за 30 років незалежності ми опинилися зараз у такому стані. Чому у нас не вистачає танків, літаків та боєприпасів? Чому, маючи неймовірні багатства і найпотужнішу в пострадянській Європі економіку, ми зараз просимо допомоги у поляків, чехів, прибалтів, болгар, словаків?

Адже вони також почали розвивати свої незалежні держави після падіння Берлінської стіни. І у них також була потужна 5 колона російської імперії. Але вони рішуче від неї позбавились і не втратили свій шанс. А ми ? Чому країни Варшавського Договору, переважно зберегли і тепер нарощують свої економіки?

До суперолігархів, які розікрали українську економіку і перенаправили фінансові потоки замість держбюджету у власні кишені, нехай ставлять запитання компетентні органи. Хоча, здається, там всі відповіді на ці запитання лежать зверху. Як і по містечкових групах впливу, що контролюють міста та громади.

Зрозуміло, що це трапиться, коли нарешті правоохоронці за десятину перестануть закривати очі на всі їхні махінації та прихватизації. Війна ці процеси має значно прискорити. Бо, коли одні віддають життя за свою Батьківщину, а інші в цей час розкрадають гуманітарку на мільйони доларів, соціальною справедливістю це на­віть не пахне.

Мені дуже цікаво було б почути, що якийсь лозов­ський — заступник міні­стра в Польщі — під час страшної війни та дефіциту електроенергії пішов би на оборудку в 400 тисяч доларів, щоб нажитися на своїх земляках за рахунок генераторів. А ще цікавіше було б дізнатися, що сталося із чиновником із міноборони, який «позичив» у харківської бабусі кілька десятків мільйонів і тримав їх чомусь у себе під диваном. Ну, і звичайно хотілося б знати, які на смак яйця по 17 гривень.

На сьогодні від найстрашнішої біди ми вже отримали вакцину: нарешті «НІ» всьому російському сказали 99% українців. Агресивна кровожерлива орда нам не брат. І це вже означає, що ніякому політикану не вдасться розділити нас за мовою та релігією.

Очевидно, той відсоток проросійський — це сепари та московські батюшки, які за великі гроші все ще прислужують кремлю, але віряни вже з ними прощаються. І, певно, до цього відсотка входить та частина високопосадовців, які пов’язують своє майбутнє з хабарями та корупцією. Адже в Європі їм ця лавочка прикриється, а росія тільки цим та війною і живе.

Наступний відчутний укол від громадянського суспільства має отримати влада. Конституційний принцип, що вона належить народу — залишається головним. Люди обирають владу, щоб вона їм служила. Громада платить їй зарплату, щоб вона захищала інтереси кожного громадянина.

І це святе. Зловживання владою — найганебніший злочин в цивілізованому суспільстві. Незалежно від того, хто його скоїв. Ресурси громади діляться справедливо — зараз не на часі дорогі ремонти та автівки. Пріоритет — ЗСУ, якщо ми хочемо перемогти, і щоб закон був один для всіх.

Щоб жити так, як в Європі, потрібно ставати справжніми європейцями — патріотичними, законослухняними, відповідальними перед своїм народом. І дуже вимогливими до влади, бо риба гниє з голови. У нашому випадку необхідно вибудувати європейську вертикаль влади. Від президента — до сільського старости. І це уже потрібно робити.

Анатолій Жучинський