От і відзначили сьогодні день звільнення Бучі.

Щоб ви розуміли, захід провели, не повідомивши бучанців. Зробили междусобойчик для президента і мера міста. Привезли спеціально підготовлених людей, нагородили когось там, кого обрала влада місцева.

І ніхто. Ніхто!

Жодним словом не згадав про тих хлопців, які прийняли перший бій з рашистами 27 лютого 2022 року у центрі Бучі.

Вони були взагалі перші!

Ірпінь за той час, поки тут “зустрічали” рашистів підтягував сили, встановлював оборонні рубежі, озброювався.

А ці двадцять з лишком хлопців зібралися докупи, не знайшовши тероборони, яка виїхала з міста разом з мером, прийняли рішення битися

Пішли по домівках, взяти зброю.

Що в кого було.

Зайняли позиції і чекали на колону ворога …

В тому бою брав участь мій брат.

Тому я знаю про цей бій.

Я бачила як він туди збирався

Я чула його розповідь коли він звідти повернувся.

В тому бою загинув Володимир Ковальський. Воїн, який в АТО втратив обидві ноги. Відправив дружину з дитиною в евакуацію, а сам залишився обороняти Бучу. І він вийшов у цей нерівний бій!

Останні його слова були: “Відходьте, хлопці, я прикрию!”

Так от.

Ні про цих сміливців, героїв, які зупинили ворога у Бучі, ні Володю Ковальського ніхто сьогодні не згадав. Їх ніхто і не шукав, щоб запросити на вшанування.

Імені Володимира Ковальського немає і серед банерів, що встановили у середмісті, на яких зображені полеглі бучанці.

І ніхто вже тих самооборонців Бучі не згадує зараз, за рік. Чи згадають потім?

Проте мер Бучі, котрий нічого не зробив для оборони Бучі, отримав від президента нагороду для міста за всіх отаких бучанців, і навіть не скривився.

А до цього мера було нагороджено “Орденом мужності”.

А Володі посмертно влада міста всього лише дала “Почесного громадянина Бучі”.

Отак, бл*дь, і живем.

Rimma Filipenko

А ось як діляться про героя Ковальського його друзі:

Його останніми словами були: “Відходьте, хлопці, я прикрию!” Володимир Ковальський.

Людина, котра ціною свого життя наблизила день, коли Буча стала вільною.

У 2016-му році під час виконання бойового завдання він втратив обидві кінцівки, та опанував  протези якраз до народження сина. Після повномасштабного вторгнення армії росії став членом “Бучанської варти”.

Спочатку йому відмовляли, не хотіли брати до свого складу, попереджали про можливі наслідки, а він лише повторював: «Дайте мені зброю, я буду з вами».26 лютого разом із іншими добровольцями організовував оборону міста, визначив бойові позиції. 27 лютого почався один із найзапекліших боїв у Бучі поблизу супермаркету Novus. Хлопці підбили два ворожих БМД та поклали багато живої сили окупанта. Проте бій був нерівним, і їм довелось відходити. Володимир Ковальський залишився, щоб прикрити побратимів... Залишився, щоб навічно стати Ангелом.

... На 80-ий день після смерті тіло Героя було перепоховане. Від місця, де татко загинув, до таткової могили його 6-річний син Дмитрик пройшов разом із усіма 2 км. Він мужньо тримався, та коли татуся накривали прапором з його рук, заплакав...

Вічна шана і честь Герою!