Вадим посадив палаючий літак у полі, щоб не впав на місто.

Мало хто знає, що до війни пілот вимушений був не продовжувати контракт із ПС ЗСУ і звільнитись. Про це – в ексклюзивному інтерв’ю «33-му» із 28-річним пілотом, Героєм України — Вадимом Ворошиловим.

– Вадиме, Вінниччина стала для Вас другою батьківщиною?

– Так, адже саме після катапультування із палаючого літака я добрався до місцевих мешканців у с. Лука-Мелешківська до будинку Тетяни та Владислава. Вони надали мені першу допомогу.

2 жовтня 2022 року я вилетів о 4-й ранку… (як ми пізніше дізнались, цілу зграю «шахідів», що летіли нас бомбити, виявила місцева тероборона і повідомила ПС – ред.).

Я збив 5 смертоносних «шахі­дів», до того — дві ракети. Але уламки пошкодили літак, і він загорівся. Тому почав шукати безлюдне місце, щоб не впасти на Вінницю. Розумів, що у мене хвилини… Чи встигну катапультуватись — не думав. Але Бог подарував мені ці секунди, щоб і людей врятувати, і власне життя…

Вже пройшло немало часу, але ці хвилини я пам’ятаю як сьогодні…

«Я завжди вірив у Бога, — розповів журналістам Вадим. — У мене є невеличке татуювання — хрестик. Під час служби не завжди є змога носити реальний, він може заважати, його можна загубити, тому в 2014 році я зробив татуювання.

Буду чесним: з початком повномасштабного вторгнення, втративши побратимів, неймо­вірних, золотих людей, кращих синів Батьківщини, я зневірився. Але після 12 жовтня зрозумів, що вища сила є та впливає на наше життя».

За повітряний бій у небі Вінниччини восени Президент присвоїв Вадиму Ворошилову звання Героя України. І тепер він Герой. Але скромний такий, молодий, не пихатий. Бо ж ми пам’ятаємо більшість довоєнних Героїв України. Вони так несли себе. Наприклад, Богуслаєв, власник «Мотор Січі», який, виявилось, довгий час працював на ворога і поставляв мотори на вертольоти ворога, а для наших спеціально наказував розбирати на частини, щоб не надати…

Вадим до війни давав  інтерв’ю, що ситуація у військовій авіації України не найкраща. І став одним із п’яти пілотів, що звільнились у 2021 році.

Вадим тоді говорив в інтерв’ю ЗМІ, що навіть в рази менші зарплати військових льотчиків стали останнім із аргументів, які змусили його піти з посади. Бо, перш за все, військові льотчики потопали в бюрократії. Він був начальником служби безпеки польотів, і в нього було приблизно 19 журналів і гори папок та теоретичні заняття… Просто засилля бюрократії було. Середній наліт українських льотчиків був 40-50 год. на рік. І це в рази менше за стандарти НАТО… За 2 останні роки до війни звільнилось із Повітряних сил ЗСУ 140 осіб льотного складу. Та планують ще 40 осіб…

Уявляєте, це перед війною…

– Підготовка льотчика рівня першого класу коштує приблизно 150-180 млн, — розповідав тоді представник командування Олег Гаврилко.

– Вадиме, Ви знову повернулись у Повітряні сили у перші дні війни. Стали асом неба. Після війни плануєте звільнитись чи літати?

– Ні, вже не звільнюсь. Буду літати, бо побачив, що тепер пілоти займаються тим, чим мають займатись. Ти розумієш, що робиш те, що рятує комусь життя, допомагає перемогти ворога.

Вважатимемо те, що було до війни, непорозумінням…

– Ось зараз Юрій Ігнат, речник ПС ЗСУ, назвав Вас першим претендентом на навчання за кордоном на Ф-16. Ви є палким прихильником цих літаків. Чому?

– Скажу так: ворог молиться, щоб нам США та союзники не надали цих літаків. Бо саме вони стануть переломним моментом на полі бою, кошмаром для них і забезпечать перемогу Україні.

Нам потрібен масовий літак, який є у світі. Ми, звісно, можемо розглядати різні типи, наприклад, Gripen, Eurofighter. Вони більш стійкі до нашої аеродромної інфраструктури, але при всьому цьому не є масовими. Немає в світі, скажімо, «вторинного ринку» таких суден.

F-16 — один із наймасовіших літаків cвого класу в світі. Тому ми зможемо їх обслуговувати і, найголовніше, завдяки нашим західним партнерам у нас не буде браку в засобах ураження. Це — основні пункти, чому саме F-16.

Якщо розглядати час вже після перемоги, то є багато з чого обирати. Звісно, є літаки, які, я б сказав, майже доведені до ідеалу в плані бойо­вих спроможностей. Це — F-22, F-35. Але на даний момент дуже сильно покращить ситуацію та допоможе нашим силам оборони у комплексі саме F-16.

Нам зараз передають МіГи. Зрозуміло, що ми вдячні і за це. Але росіяни зараз використовують Су-35. Це літаки нового класу. І протистояти їм може ефективно лише Ф-16. Нам кажуть, що навчання на них буде тривати пів року і більше. Щоб усе поєднати, підготувати льотні поля, заправку паливом — більше року. Але повірте, це можна зробити набагато швидше.

– Прозвучали заяви, що є вже група перших асів-добровольців, пілотів Ф-16 із США, які пішли у відставку і готові прилетіти в Україну, щоб допомагати нам перемагати ворога.

— Так, я знаю про це, вітаю таку ініціативу. Але цей добрий намір ситуацію не змінить. Наша армія вся має перейти на літаки нового покоління. І тому українські пілоти мають сісти за штурвали Ф-16. І я вважаю, що зараз це найголовніше завдання, яке ми маємо зробити — добитись передачі Україні саме цих літаків.

– Про знищення якої війсь­кової цілі Ви мрієте?

— Можу перерахувати: Ту-95, Ту-160, Ту-22М3. Це саме ті цілі, які є загрозою для наших міст та мирного населення, але вони не заходять у зону ураження наших тактичних повітряних суден. Просто бояться. Підступно роблять пуски по території України, – ділиться Вадим.

А я думаю – найпарадоксальніше в тому, що більша частина названих Вадимом літаків до тих клятих розрахунків за газ із рф та знищення ядерного розброєння була в Україні. Стояла у Миргороді, інших аеродромах. І ми віддали добровільно те, що зараз знищує нас…

— Деякі російські пілоти, які потрапили в полон, намагалися переконати, що не знали про бомбардування житлових будинків, тому що працювали по наданих їм координатах. У таке можна повірити?

— Я в це абсолютно не вірю. У них стоять звичайні системи навігації типу Garmin, туристичні, різних модифікацій.

Не потрібно бути авіатором, щоб розуміти: якщо людина забиває широту та довготу в туристичному навігаторі, вона досить чітко бачить, що там знаходиться.

Але не треба недооцінювати ворога, він — небезпечний. Я негативно ставлюсь до висловлювань, що там якісь «чмоні» та решта. Ні! Це — ворог. У них суттєва перевага по повітряних суднах та наземних засобах ППО. Вони вміють працювати, вони також вчаться на цій війні, як і ми.

Щоб ви розуміли, зараз перевага ворога в небі в 5-6 разів.

— А якби Вам сказали, що доведеться воювати і загине чимало ваших колег, пішли б у військову авіацію?

— На той момент, звісно, ніхто не міг уявити цього. Але я все одно пішов би.

— Ви ведете сторінку в соцмережі Instagram, не ховаєте обличчя, вас впізнають на вулицях та дякують?

– Я живу одним днем. Чого мені боятися? Я служу правді і Україні.

– У російських ЗМІ Вас назвали «Украинским летчиком-нацистом». Бо згадали позивний «Karaya» та розказали про Гартманна, який отримав від Гітлера «Залізний хрест»?

– Еріх Гартманн з позивним «Karaya 1» — всесвітньовідомий німецький льотчик-ас часів Другої світової. Але пропагандисти не розповідають, що у 1997 році Гартманна реабілітували в РФ, визнали, що неправомірно засудили його до 10 років таборів «за воєнні злочини»...

Історія з моїм позивним почалась у 2014 році, коли росіяни запустили свою пропагандистську машину, почали називати українців «нацистами». Тоді зламали мою стару сторінку в Instagram. Я зробив нову та думав, як її підписати. Дізнався про Гартманна та вирішив підписати «Karaya». Жартома, саме через російську пропаганду, щоб їх потролити.

Всі знають, що Гартманн — геніальний льотчик. Він пройшов сталінські табори, потім встиг послужити в західній частині Німеччини та навіть тренував американських пілотів.

В одному з інтерв’ю в по-хилому віці він казав, що, коли був молодим, просто хотів літати та не визнавав політику свого військово-політичного керівництва.

Я його не змінюю. Бо українською він звучить КАРА Я! І це дуже влучно.

Знаєте, це якась неприйнятна реальність, коли наша столиця Неба наче стала продовженням фільму «В бій йдуть одні старики»… Коли КараЯ розповідав, а я кусала губи, щоб не розплакатись… Знаєте, чому? Бо він такий же офіцер, як мій син. І одноліток. І я вислуховувала сповіді десятки років тому батьків цих юних пілотів та старших колег: як же вони благали не нищити і не продавати найкращі літаки України! Не розраховуватись нашою стратегічною авіацією за той клятий раша­газ!…

Ми писали, доносили, так само криком кричали… Але глухоніма влада укріплювала схеми відкатів, кешу та обплутувала країну корупційним павутинням!

А не безпеку!!! А народ ТАКУ владу вибирав!

Ось вона, реальність споконвічної філософії: якщо батьки не зуміють забезпечити обороноздатність країни, діти будуть вимушені вершити подвиги і гинутимуть, захищаючи її!

Боляче до сліз, що ось такі юнаки, як Вадим, мають ризикувати життям тепер на поношених і застарілих морально літаках! А на нас летять ракети з наших вкрадених чи проданих рф літаків!

Де таке було, щоб країна мала одні із кращих ВПС, стратегічну авіацію і розбазарила її своїми руками? Де таке було, щоб авіаційні заводи, які мали другий в Європі машинобудівний та авіабудівний потенціал, роками залишались без замовлень?!

А інший «херой», ні — краще: сукин син, потайки продавав мотори з «Мотор Січі» ворогу для «Алігаторів». А другий гендиректор, з тих же сволот, підставив «Мрію» та найкращі літаки спе­ціально для знищення ворогу!

За 30 років ми не зберегли і примножили, а виростили одну із найбільших олігархічних мафій! Якій зараз навіть слабо на ескадру Ф-16 скинутись?

Вбережи, Господи, наших пілотів!

А ти, народе, думай нарешті головою! Уклін усім народам світу за допомогу! Бо ці діти не винні, що їхні батьки не вберегли їх від війни!

Спілкувалась
Тетяна РЕДЬКО