Шановна редакціє! Ми, члени релігійної громади храму Покрови Пресвятої Богородиці Православної Церкви України села Вербовець Могилів-Подільського району (раніше Мурованокуриловецького), знову звертаємось до вас по допомогу.

Як відомо, на зборах релігійної громади 02.02.2019 року, на яких були присутні 107 вірян, більшістю в кількості 107 за, проти — 16, було прийнято рішення про перехід до ПЦУ. Кожен з присутніх своїм власним підписом підтвердив своє рішення. Участь у зборах брав і священник Лучин О.В., і його прихильники, навіть ще два інші священники, які не мають жодного відношення до нашої громади (додаємо фото, що це не фейк, а саме так і було насправді).

І ось уже три роки вони судяться з усіма нами.

Справи розглядались і у районному суді, і у Він­ницькому апеляційному, і у Київському окружному адміністративному та Господарському судах.

На сьогоднішній день громадою подано апеля­ційну скаргу до Північного апеляційного суду міста Києва.

Нами отримано відзив на апеляційну скаргу від священника Лучина О.В. на 29-ти сторінках. Ми ознайомились з цим відзивом, і він нас вразив. Чому? — запитаєте ви. А тому, що всіх нас у ній поливають брудом і відверто брешуть. Ось: «не запрошуючи нас, таємно зібрались у клубі, оформили своє збіговисько надуманими папірцями...» А як же фото, підписи? Членом лічильної комісії був Озменчук В.А. з боку прихильників мп, який підтвердив підписи всіх, хто брав участь у зборах, власним підписом. Далі більше: основне, що «в результаті незаконного захоплення церкви ПЦУ до неї тепер просто ніхто не ходить на богослужіння, утримати її вони також не в змозі, хочуть, щоб всі комунальні платежі сплачувались сільською радою з місцевого бюджету...»

Це чиста брехня, бо з початку війни у нашій церкві регулярно відбуваються богослужіння на нашій рідній, усім зрозумілій мові. До речі, все, що необхідно, громада сплачує справно. А пан Лучин О.В. мав би знати, що у нашій сільській громаді вже немає сільради, а лише старостинський округ.

Священник стверджує, що їхня громада сама утримувала храм. Це неправда, бо на це також йшли кошти, зібрані на коляду. А колядники ходили «хата в хату», збирали гроші з кожного двору, навіть з католиків, звертались до підприємців Войтка Ю.І., Каплунського О.В. та інших.

Голову і секретаря збо­рів — Каплунського О.В. та Крохмалюк К.М., як їх називають – «підписантів», звинувачують у рейдерському захопленні церкви, в тому, що вони зберуть збори і «запропонують забрати костел, мусульманську мечеть (до речі, мечеті в нашому селі немає)...» Так можна звинуватити і ще багато у чому...

Після зборів ми звертались до священника і у Могилів-Подільську єпархію про почергове проведення богослужінь, але отримали відмову: «... її відвідувати — це для нас величезний гріх, оскільки це не канонічна Православна Церква». Православна Церква України входить в Диптих Вселенських Православних Церков під номером 15, отримала Томос і визнана вже чотирма церквами, а вони як були, так і залишились складовою частиною РПЦ, яка в особі її очільника Кирила благословила війну і геноцид українського народу.

Священник — слуга Божий у церкві і повинен навчати вірян заповідям Божим. А насправді, що виходить? Віряни, які підтримують Лучина О.В., винесли з церкви ікони, богослужбові книги, інше церковне начиння. Їм ніхто не забороняв.

Коли з початком війни нам дозволили ввійти в храм, його відмили, прибрали, придбали необхідні книги, ікони, церковне начиння для служінь. Територія впорядкована, заготовлено дрова для опалення, і служби проводяться рідною українською, усім зрозумілою мовою. На богослужіння приходять і люди старшого віку, і молодь з дітьми. Наша громада збирає кошти на проведення ремонту храму і всередині, і зовні.

На сьогоднішній день у числі захисників рідної України на фронтах, у боях проти російських окупантів воюють чоловіки, діти, внуки членів нашої релігійної громади храму Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ. За перемогу України ми молимось у храмі постійно. Також поминаємо полеглих у боях.

Сьогодні нам потрібно єднатися, бо у єдності наша сила. Це потрібно для перемоги над ворогом. А священник Лучин О.В., для якого, до речі, громада придбала будинок для його проживання, називає своїх односельчан внутрішніми ворогами. То чи має він моральне право бути священником, якщо зневажає нас?

Члени релігійної
громади, підписи