Дискутуємо разом.
Нині уже озвучуються ініціативи стосовно того, щоб в кожному місті були вулиці чи площі , названі іменем Героя України, поета Дмитра Павличка. Тож, я вважаю, що усім цим ініціаторам не лишнім буде ознайомитись зі статтею Михайла Дубинянського “П’ятдесят відтінків конформізму”, опублікованою на сайті “УП” 25.03.2023 року, цитату з якої для зацікавленості цих ініціаторів в ознайомленні з її змістом я подаю нижче: “У розпал війни, у січні 2023 року, пішов з життя Герой України Дмитро Павличко. З нагоди його смерті пролунало чимало зворушливих промов та теплих слів, зокрема й на найвищому державному рівні.
І майже ніхто не ставив за провину поетові конформістську творчість радянських років.
Тим часом, покійному класику випало оспівувати більшовицьких вождів (“Що у житті мене зігріва? Леніна думи ясні, Леніна мудрі слова”).
Прославляти північного сусіда (“Як добре, що на світі є Москва, моя земля, столиця і надія”).
Таврувати національну символіку (“Тож не вдалось огидливим ізгоям вас отруїти жовто-синім гноєм”).
Викривати ОУН та УПА (“Та здавалось мені, що не ворони, а бандерівські хижі кати прилетіли в покинуті сторони заховати криваві сліди”).
І навіть прославляти учасників афганської війни (“За Україну, за Кавказ, і за Росію, і за новий Афганістан ті хлопці впали”).
Будемо відвертими: неукраїнський автор із подібним бекграундом не мав би жодних шансів реабілітуватися в наших очах. Проте Павличко був своїм, а для своїх діють інші стандарти”- кінець цитати.
Борис Мокін
Екс-ректор ВДТУ
Від редакції: А ви як думаєте?
За “Два кольори” Дмитра пам’ятатимуть сторіччя, а не вас – творчих імпотентів – які бруднять його ім’я.
Добродії Хведоре П й Аноніме, так, усі пам’ятають його як автора “Двох кольорів” та співавтора тексту Акту. А як же бути з “чорним боком” Д. Павличка, возвеличенням ворогів України, Афганської війни, зрадницького приниження Батьківщини, предків, колишніх побратимів, героїв? Просто забуть? Безперечно, ідеалізація національних героїв є всюди, їм можна пробачити незначні “грішки”, але співпрацю з ворогом заради власних вигод, зраду? А вулиці будуть же названі на честь справжнього Павличка, а не “відбіленого”, що існує тільки в думках.
Неможливо “відібрати авторство” видатних творів і документів, але й “зам’яти” авторство “незручних” для нас творів теж не вийде. І якщо для Вас, добродію Хведоре, казати незручну правду означає “бруднити ім’я”. то мушу сказати, що Ви дуже помиляєтеся. Більше того, якщо для Вас існує “незручна правда”, то Ви уподібнюєтеся до поневолювачів, ворогів, що не терплять інакодумства. Ми мусимо навчитися сприймати своє минуле таким, яким воно було, щоб не повторювати помилок і не створювати золотих кумирів.
Неважко, дослідивши творчість, зрозуміти, що й на початку 1980-х Павличко був відданим комуністом. Погляди змінив лише наприкінці десятиріччя, коли “баланс сил” істотно змінився на користь прихильників вільної України. То чи не був “патріотизм” Павличка черговим пристосуванням?
Чи можна назвати його шкурником? Ні, оскільки його життю не було таких загроз, як, скажімо, Тичині: шкурництво полягає в тому, що людина пише всупереч власним переконанням “правильне”, щоб фізично вижити.
Чи можна назвати Д. Павличка “конформістом”? Теж ні. Конформізм є бажанням уже не просто вижити, а бути таким, як усі, не просто вижити, а жити, причому не гірше за інших. Це гірше, ніж шкурництво. Конформістом був Драч. Так, він писав “за” ворогів України, мааскву, лєніна тощо. Але він не писав “проти” України.
Третім, найгіршим, ступенем зради є відкрита співпраця з ворогом, колаборантство. Віддавати свій дар не тільки “за” ворогів, але й відкрито “проти” “бандерівців”, “синьо-жовтого”, народу країни, “щирим патрійотом” якої став, коли становище змінилося на її користь. Достатньо одного факту: 1966 Павличка з Драчем відправили в Нью-Йорк у складі нашої делегації при ООН. Нехай це була “відлига”, але за кордон, тим паче з таким важливим завданям, відпускали тільки тих, кого вважали “благонадійними”. Висновки робіть самі.
Повторюю, Павличко писав “Два кольори” й Акт. Це — правда. Але він же писав і похвали ворогам України, і принизливі “вірші” про її героїв, минуле, символіку. Це — теж правда. Написане пером не вивезеш і волом. Неможливо назвати вулицю на честь “героя Павличка”, не назвавши її на честь “зрадника Павличка”, бо це — одна людина. Знаєте про ложку дьогтю й бочку меду? Тут же кількість меду й дьогтю порівняна.
Хибність Ваших роздумів полягає в реакційній догмі, що все українське, зокрема її діячі, — найкраще, святе, бездоганне, а той, хто критикує, спростовує цю думку, якщо й правдою, є “ворогом”, “поганим”. Але відкритість до прийнятної, розумної критика — один із ключів до самовдосконалення.
“Дьоготь” Павличка, як на мене, не дозволяє назвати вулиці його ім’ям за його “мед”, “якість” якого ще треба дослідити.
Дмитро Павличко народився, жив і,творив, щонайменше, у двох контрастних історико-політичних епохах. Так, йому можна приписати конформізм, але відібрати у Нього авторство, чи, як мінімум, співавторство, тексту Акту про Незалежність України, означало б бути його сучасникам необ’єктивними до визначної ролі Дмитра Павличка у творенні сучасної держави з іменем УКРАЇНА. Я вже змовкаю про Його “Два кольори,” дипломатичну діяльність, etc. Отже, моя думка, думка рухівця початку 90-х років, що дієво знався з Мулявою, Нижником, Вовком з Вінницької крайової організації НРУ, в тому числі, але дещо пізніше, з Дмитром Павличко під час видворення з Києва патріарха Алєксія ІІ, необхідність увіковічнення пам’яті Героя України Дмитра Павличка вважаю потрібною, чесною та справедливою.
Павло
Отже, пропонуєте все до кінця 80-х (уславлення мааскви, лєніна, Афганської війни, приниження наших героїв(див. мою відповідь на коментар вище), символів, ідей) просто забути, ніби й не було, як це зробив сам Д. Павличко?
Це був не конформізм, а щось гірше (знов-таки, див. вище).
Судячи з усього. він просто був за “наших”. “Нашими” були ті, хто мав владу або мав одержати. До кінця 80-х такими були савєти, потім прихильники вільної України стали впливовішими, йшлося до переходу влади, тож для нього “нашими” стали вони. Почитайте тільки, з якою поетичною щирістю він присягає на вірність партії та ненавидить повстанців України!
Типичный хохол приспособленец, который чернит тех, кто вывел его в люди, как Кравчук, Фарион, Мулява. Редько, да и сам Мокин, если б не СССР жили бы сейчас в нищете, а так стали людьми
Тре почекати.шо скаже громада.А звідки інициативі, хто їх автор?