«Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що висновком експертів підтверджується, що підписи і написи в оригіналах бланків відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» виконані не позивачами, а іншими особами.

Немає підстав вважати, що позивачі не склали іспит, відповідно, не було підстав для їх відрахування з університету…

Університет протиправно в односторонньому порядку розірвав договори про надання позивачам освітніх послуг».

Постанова Верховного Суду від 07 грудня 2022 року

Після іспиту студенти були протиправно відраховані з навчального закладу і це відбулося у Вінницькому національному медичному університеті імені М. І. Пирогова.

Наш кореспондент зустрівся з вінницьким адвокатом Олексієм Якименком, який захистив права студентів, і поставив йому кілька запитань.

– Невже це правда?

– На жаль, так. Майже кожен із нас був студентом і знає, яка велика ймовірність на іспиті замість доброї оцінки отримати погану. Але це все відбувається в межах сприйняття екзамена­ційної відповіді викладачем. Але, щоб сфальшувати письмову відповідь з тим, щоб студент отримав незадовільну оцінку і на цій підставі відрахувати з вузу — це неймовірно… Але це сталося… Попрано найцінніше благо студента — право на справедливе та об’єктивне оцінювання результатів навчання. Добре, що Верховний Суд відновив його.

– У чому суть, як це відбулося?

– Студенти здали державні екзамени на «відмінно» та були допущені до ліцензійного іспиту. Однак іспит не склали поспіль кілька разів. Коли в черговий раз 30 травня 2019 року іспит не склали, студенти подали апеляції до державної організації «Центр тестування…» при МОЗ України, який допомагає вишу в організації іспиту. Проте ще до початку апеляційної процедури наказом ректора студенти були відраховані.

При проведенні апеляційної процедури студенти оглянули бланки відповідей ліцензійного іспиту і виявили, що це не їхні відповіді, тобто результати іспиту були сфальшовані. У зв’язку з цими обставинами Центр тестування відмовився проводити апеляцію. Студенти вимушені були звернутися за захистом своїх прав в суд.

Судом була призначена експертиза, згідно з висновком якої — підписи та написи на бланках відповідей виконані не позивачами, а іншими особами. З цим не погодилися Центр тестування та університет. На їхнє клопотання суд призначив додаткову експертизу, висновки якої підтвердили висновки первинної експертизи.

Крім цього, суду були надані численні факти (їхній опис склав 20 аркушів) порушення прозорості проведення та оцінювання результатів іспиту, безконтрольність та несанкціонований доступ до питань екзаменаційного буклета та персональних бланків відповідей, що і призвело до фальшування результатів іспиту.

– Але відомо, що іспит проводиться під контролем, у тому числі ведеться відео­спостереження тощо. Хіба можливо підмінити екзаменаційну відповідь?

– Так, дійсно, до того, як студент здасть письмовий бланк відповіді та їх опечатування — все відбувається під відеокамерами. Проте подальший порядок доставки бланків відповідей в Центр тестування м. Київ, їх обробка — повністю непрозорі. А бланки відповідей не закодовані, а іменні — на кожному із них значиться прізвище студента. Тому не складає труднощів дізнатися, хто і як відповів, навіть ще до перевірки. І немає ніяких обмежень чи перешкод в підміні, виправленні або іншому сторонньому впливові. Все на «чесне слово».

Звичайно, цього всього можна уникнути, якщо застосувати процедуру оформлення копій бланків відповідей екзаменованих — ксерокопії бланків відповідей залишаються в університеті і, при необхідності, можна звірити оригінал. Потрібне всього лише розпорядження ректора та ксерокси. Але, виявилося, це не так легко. Зокрема, батьки студентів-позивачів перед іспитом мали особисту зустріч з ректором, який надав особисті гарантії щодо забезпечення цієї процедури, однак у день іспиту в аудиторіях ксерокси були відсутні… Ректор не розпорядився. І студенти іспит не здали. Все ховається в дрібницях…

– А правда, що родичі студентів були викладачами в університеті?

– Від журналістів неможливо щось приховати. Дійсно, бабуся студентів, Постоловська Тамара Тимофіївна працювала деканом стоматологічного факультету не одне десятиліття. Сотні студентів випустила в життя, а от своїх онуків не змогла захистити. Як тільки звільнилася, так і виникли у них проблеми. І померла, глибоко переживаючи за них. Парадокс життя. Рішення суду — це данина її пам'яті.

Слід тут зазначити, що під час розгляду судової справи студенти-позивачі скористалися правом повторної здачі іспиту. Однак тепер їхня мати Постоловська Тетяна звернулася до ЗМІ, депутатів і таким чином добилася прозорості здачі іспиту — процедури оформлення копій бланків відповідей. І студенти здали іспит, і притім успішно. Ось і наочна відповідь на причини проблеми. Сумна вона. Люди, які покликані нести світло знань — інколи виявляються не такими.

– А чому ж не ухвалив позитивного рішення ні міський суд, ні апеляція, а лише Верховний Суд?

– Що ж до процесу розгляду справи, то вразило наступне. Представник ректора вважав допустимим вести себе в суді прямо таки нахабно. Варто процитувати окремі його від­повіді в судовому засіданні: «Пам'ятати я не можу, підніміть матеріали справи; мені це невідомо; я не уповноважений на це; я не знаю; це ви доведіть, я не маю це доводити; я не знаю, це якісь технічні помилки». Я не переставав дивуватися, як заслужений ректор може мати такого недолугого представника. Але потім зрозумів: допоки в суді такі представники відчувають свою значимість — без Верховного Суду не обій­тися. Про його справедливе рішення я вже розповів.

Інші студенти-позивачі не висловили згоди на те, щоб їхні призвіща, імена звучали в статті. Тому я їх не називаю.

Спілкувався
Анатолій ЖУЧИНСЬКИЙ

Нижче постанова Верховного Суду у повному обсязі

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

місто Київ

справа № 127/27542/19

провадження № 61-3981св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,

треті особи: ОСОБА_3 , Державна організація «Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямків підготовки «Медицина» і «Фармація» при Міністерстві охорони здоров`я України», ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року, постановлене суддею Королем О. П., та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складіСопруна В. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у жовтні 2019 року звернулися до суду з позовом до Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова (далі - Університет), треті особи: ОСОБА_3 , Державна організація «Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямків підготовки «Медицина» і «Фармація» при Міністерстві охорони здоров`я України» (далі - Центр тестування), ОСОБА_4 , у якому з урахуванням уточнень просили скасувати наказ від 27 червня 2019 року № 345 про їх відрахування з Університету як таких, які отримали результат «не склав» на ліцензійному іспиті «Крок-2. Стоматологія», та зобов`язати Університет повернути їм кошти, сплачені ними відповідно до договорів від 05 вересня 2018 року № 450 с та № 451 с.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що їх підписи на оригіналах бланків відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія», який відбувся 30 травня 2019 року в Університеті, згідно з результатами яких цей іспит вони не склали, були підроблені. Внаслідок цього на підставі наказу відповідача від 27 червня 2019 року № 345 їх відраховано з Університету як таких, які отримали результат «не склав» на ліцензійному іспиті «Крок-2. Стоматологія», не враховуючи того, що вони подали апеляції та результати ліцензійного іспиту не набрали юридичної сили.

Позивачі зазначали, що їх підписи на оригіналах бланків відповідей були підроблені, а відтак відповідач незаконно в односторонньому порядку розірвав договори від 05 вересня 2018 року № 450 с та № 451 с про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом (закладом вищої освіти) та фізичною особою.

Позивачі, обґрунтовуючи незаконність такого рішення відповідача, просили скасувати наказ від 27 червня 2019 року № 345 про їх відрахування з Університету як таких, які отримали результат «не склав» на ліцензійному іспиті «Крок-2. Стоматологія».

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 11 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2022 року, Вінницький міський суд Вінницької області відмовив у задоволенні позову; стягнув в рівних частинах з  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на відшкодування судових витрат на професійну правову допомогу 10 000, 00 грн та за проведення експертизи 18 533, 88 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що відрахування позивачів з Університету здійснене відповідно до вимог чинного законодавства України, статуту відповідача та укладених із позивачами договорів. Це стало наслідком нескладення позивачами 30 травня 2019 року ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» і невиконання вимог освітньої програми, що не порушило їх прав чи свобод, оскільки за результатами повторного складання ними 11 червня 2020 року ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» їм присвоєно відповідну кваліфікацію та видано дипломи державного зразка про здобуту освіту.

Позивачі не довели, що їх підписи на оригіналах бланків відповідей ліцензійного інтегрованого іспиту «Крок-2. Стоматологія», який відбувся 30 травня 2019 року, були підроблені, оскільки ці доводи спростовані висновком експертів від 24 травня 2021 року № 1609/1610/1611/1612/1613/1614/21-21 за результатами проведення комісійного додаткового судового технічного та почеркознавчого дослідження. З урахуванням викладеного суд першої інстанції виснував, що правовий акт індивідуальної дії - наказ відповідача від 27 червня 2019 року № 345 - виданий відповідно до вимог законодавства та відповідає цивільному законодавству й не порушує цивільні права та інтереси позивачів, які обрали неправильний спосіб захисту, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції також врахував, що рішення про складення чи нескладення іспиту ухвалюється Центром тестування, який зробив висновки саме про нескладення позивачами іспиту, що й стало підставою для відрахування їх зі складу студентів закладу вищого освіти. Апеляційний суд наголосив на тому, що дії Центру тестування щодо анулювання результатів їх іспитів у передбаченому законом порядку, тобто у порядку адміністративного судочинства, позивачі не оскаржували. За умов невстановлення протиправності дій Центру тестування з анулювання результатів іспиту дії Університету щодо відрахування позивачів не можуть вважатися неправомірними, оскільки заклад вищої освіти ухвалив рішення з урахуванням результатів іспиту, які він самостійно не визначає, оскільки це належить до компетенції Центру тестування. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позовні вимоги пред`явлені передчасно, проте позивачі не позбавлені права звернутися до суду за захистом своїх прав з такими вимогами у разі, якщо попередньо оскаржать дії Центру тестування щодо анулювання результатів їх іспиту у порядку адміністративного судочинства та якщо такі дії будуть визнані судом неправомірними.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30 квітня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просять скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Заявники, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначили, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 127/15911/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 607/10548/14-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 201/11032/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 199/8787/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 524/9350/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, якими визначено порядок застосування правил статей 367, 368, 381, 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);

- не сформульовано правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 18 частини першої статті 1, статті 22, частини другої статті 42, частини першої статті 53 Закону України «Про освіту»; частини третьої статті 32, пункту 5 частини першої статті 46, статей 34, 58, 63 Закону України «Про вищу освіту»; пунктів 1, 3, 15, 16 Положення про систему ліцензійних інтегрованих іспитів фахівців з вищою освітою напрямів «Медицина» і «Фармація», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 серпня 1998 року № 251; пункту 6 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 15 січня 1999 року № 7 «Про заходи щодо виконання наказу Міністерства охорони здоров`я від 14 серпня 1998 року № 251 «Про затвердження Положення про систему ліцензійних інтегрованих іспитів фахівців з вищою освітою напрямів «Медицина» і «Фармація»;

пунктів 3, 4.3, 5 Положення про організацію та порядок проведення державної атестації студентів, які навчаються у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації за напрямком підготовки «Медицина», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 31 січня 2005 року № 53, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 17 лютого 2005 року за № 244/10524;

пунктів 1.5, 1.6, 3.2.2., 6.2, 7.3, 7.4, 7.8, 7.10, 7.16, 7.19, 7.20, 9.1, 10 Порядку проведення ліцензійних інтегрованих іспитів від 12 квітня 2017 року, погодженого заступником Міністра охорони здоров`я України 12 квітня 2017 року; пункту 1.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/3.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пироговау червні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 13 червня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 04 липня 2022 року зупинив виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі. Ухвалою від 29 листопада 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 05 вересня 2018 року Університет (виконавець) та ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 (замовники, одержувачі) уклали два договори про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною особою № 450 с та № 451 с, відповідно.

Відповідно до положень пункту 1 зазначених договорів, предметом яких є надання освітньої послуги, виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити надання одержувачу освітньої послуги, а саме за денною формою навчання, освітньо-кваліфікаційним рівнем - спеціаліст, за спеціальністю - стоматологія, на стоматологічному факультеті строком з 01 вересня 2018 року до 01 липня 2019 року в обсягах навчального навантаження - 60 кредитів Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи.

За змістом пункту 2 зазначених договорів виконавець зобов`язаний надати одержувачу освітню послугу на рівні стандартів вищої освіти; забезпечити дотримання прав замовника та одержувача; видати одержувачу документ про вищу освіту державного зразка за умови виконання одержувачем навчального навантаження в обсязі, потрібному для здобуття певного ступеня вищої освіти; інформувати одержувача про правила та вимоги щодо організації надання освітньої послуги, її якості та змісту, про його права й обов`язки під час надання та отримання зазначеної послуги.

Згідно з пунктом 5 цих договорів замовник має право вимагати від виконавця надання освітньої послуги одержувачу на рівні стандартів вищої освіти; забезпечення дотримання своїх прав, а також прав одержувача; видачі одержувачу документа про вищу освіту державного зразка за умови виконання одержувачем навчального навантаження в обсязі, необхідному для здобуття певного ступеня вищої освіти; інформування одержувача про правила та вимоги щодо організації надання освітньої послуги, її якості та змісту, про його права й обов`язки під час надання та отримання зазначеної послуги.

Відповідно до пункту 6 договорів одержувач зобов`язаний дотримуватися обов`язків, передбачених статтею 63 Закону України «Про вищу освіту», зокрема, виконувати в повному обсязі вимоги освітньої програми.

Згідно з пунктами 11-13 договорів за невиконання або неналежне виконання зобов`язань цього договору сторони несуть відповідальність згідно з законом та цим договором. У разі дострокового розірвання договору внаслідок порушення виконавцем договірних зобов`язань або з ініціативи замовника, у разі відрахування одержувача освітньої послуги (крім випадків, коли одержувач відрахований у зв`язку з невиконанням обов`язків, визначених статтею 63 Закону України «Про вищу освіту») кошти, що були внесені замовником, як плата за надання освітньої послуги, повертаються йому в порядку, встановленому Положенням про порядок розрахунків на підставі договору про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою, затвердженим Вченою радою Університету (протокол від 29 грудня 2016 року № 6) та наказом ректора від 05 січня 2017 року № 03. У разі дострокового розірвання договору у зв`язку з порушенням замовником договірних зобов`язань або невиконанням одержувачем обов`язків, визначених статтею 63 Закону України «Про вищу освіту», грошові кошти, що були внесені замовником, залишаються у виконавця та використовуються для виконання його статутних завдань.

У підпункті 4 пункту 14 договорів зазначено, що договір розривається у разі відрахування з навчального закладу одержувача згідно з умовами цього договору та відповідно до чинного законодавства України, а саме за власним бажанням; у випадку переведення до іншого навчального закладу; невиконання індивідуального навчального плану; порушення одержувачем або замовником умов цього договору; за рішенням суду в разі систематичного порушення або невиконання однією із сторін умов договору; в інших випадках, передбачених законом.

Позивачі на ліцензійному іспиті «Крок-2. Стоматологія», який проводився у Університеті 30 травня 2019 року, отримали результат «не склав [іспит]».

Наказом ректора Університету від 27 червня 2019 року № 345 позивачів відраховано з цього закладу вищої освіти.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 07 травня 2020 року № 1748/1749/20-21:

1) підпис у розділі «додаткова інформація» в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_1 виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів;

2) підпис у розділі «додаткова інформація» в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_2 виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів;

3) підпис у розділі «додаткова інформація» в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_1 виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою; 3.1) написи у розділі: ID студента «НОМЕР_3», Прізвище І. П. « ОСОБА_1 », КОД екзамену «04», КОД тесту «34», ВНЗ «002», Варіант «94», курс, факультет «5 курс, стоматологічний», назва екзамену КРОК 2 стоматологія, дата «30.05.2019», ВНЗ «ВНМУ», Прізвище І. П. « ОСОБА_1 » в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_1 виконані не самим ОСОБА_1 , а іншою особою (особами);

4) підпис у розділі «додаткова інформація» в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_2 виконаний не самою ОСОБА_2 , а іншою особою (особами);

4.1) написи у розділі: ID студента « ОСОБА_2 », Прізвище  І. П. « ОСОБА_2 », КОД екзамену «04», КОД тесту «34», ВНЗ «002», Варіант «80», курс, факультет «5 курс, стоматологічний», назва екзамену КРОК 2 стоматологія, дата «30.05.2019», ВНЗ «ВНМУ», Прізвище І. П. « ОСОБА_2 » в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету  ОСОБА_2 виконані не самою ОСОБА_2 , а іншою особою (особами).

Згідно з висновком експертів за результатами проведення додаткової судової технічної та почеркознавчої експертизи від 29 вересня 2020 року № 5361/5362/5363/20-21:

1) підписи в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_1 , заяві щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 24 червня 2019 року, доповненнях до заяви щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 10 липня 2019 року та від 12 липня 2019 року ОСОБА_1 виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів;

2) підписи в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету УніверситетуОСОБА_2 , заяві щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 24 червня 2019 року, доповненнях до заяви щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 10 липня 2019 року та від 12 липня 2019 року ОСОБА_2 виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів;

3) встановити чи виконано підписи в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_1 , заяві щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 24 червня 2019 року, доповненнях до заяви щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 10 липня 2019 року та від 12 липня 2019 року ОСОБА_1 однією чи різними особами, не представилось можливим з причин, що викладені у пункті 3 дослідницької частини висновку;

4) підписи у заяві щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 24 червня 2019 року, доповненнях до заяви щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 12 липня 2019 року ОСОБА_2 виконані однією особою;

4.1) підпис у розділі «додаткова інформація» в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_2 виконаний не тією особою, яка виконала підписи у заяві щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 24 червня 2019 року, доповненнях до заяви щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 12 липня 2019 року;

4.2) підпис від імені ОСОБА_2 у доповненнях до заяви щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 10 липня 2019 року виконаний не тією особою, яка виконала підписи у заяві щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 24 червня 2019 року, доповненнях до заяви щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 12 липня 2019 року;

4.3) підписи у розділі «додаткова інформація» в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_2 та підпис від імені ОСОБА_2 у доповненнях до заяви щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту від 10 липня 2019 року виконані різними способами.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення комісійного додаткового судового технічного та почеркознавчого дослідження від 24 травня 2021 року № 1609/1610/1611/1612/1613/1614/21-21:

1) підпис у розділі «додаткова інформація» в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_1 виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів;

2) підпис у розділі «додаткова інформація» в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_2 виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів;

3) підпис у розділі «додаткова інформація» в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова ОСОБА_1 виконаний самим ОСОБА_1 ;

4) підпис у розділі «додаткова інформація» в оригіналі бланку відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студента 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_2 виконаний самою ОСОБА_2 .

Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з наказом Університету від 10 квітня 2020 року № 151 позивачів поновлено у складі студентів для перескладання ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія», який вони склали 11 червня 2020 року.

Наказом Університету від 30 червня 2020 року № 229 позивачам присвоєно кваліфікацію лікарів-стоматологів з видачою дипломів за спеціальністю «Стоматологія».

ОСОБА_1 видано диплом спеціаліста від 30 червня 2020 року

НОМЕР_1 , а ОСОБА_2 - диплом спеціаліста від 30 червня 2020 року НОМЕР_2 про те, що вони у 2020 році закінчили Університет за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліст, спеціальністю «Стоматологія» та здобули професійну кваліфікацію лікарів-стоматологів.

Право, застосоване судом

Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

У пункті 18 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» зазначено, що освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб`єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Згідно з частиною першою статті 906, частиною першою статті 907 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про вищу освіту» вища освіта - це сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.

У частині першій статті 53 Закону України «Про освіту» передбачено, що здобувачі освіти мають право на справедливе та об`єктивне оцінювання результатів навчання.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про вищу освіту» атестація - це встановлення відповідності засвоєних здобувачами вищої освіти рівня та обсягу знань, умінь, інших компетентностей вимогам стандартів вищої освіти. Атестація здійснюється відкрито і гласно. Здобувачі вищої освіти та інші особи, присутні на атестації, у тому числі під час захисту дисертації, можуть вільно здійснювати аудіо- та/або відеофіксацію процесу атестації. Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи). Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.

Документ про вищу освіту (науковий ступінь) видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню (наукову) програму та пройшла атестацію (частина перша статті 7 Закону України «Про вищу освіту»).

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту» підставами для відрахування здобувача вищої освіти є завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; власне бажання; переведення до іншого навчального закладу; невиконання індивідуального навчального плану; порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; інші випадки, передбачені законом.

Державна атестація випускників проводиться у формі стандартизованого тестового і практично-орієнтованого державних іспитів відповідно до розділу 1 Положення «Про організацію та порядок проведення державної атестації студентів, які навчаються у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації за напрямком підготовки «Медицина», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31 січня 2005 року № 53, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 лютого 2005 року за № 244/10524.

У розділі 2 цього Положення зазначено, що стандартизований тестовий державний іспит - це ліцензійний інтегрований іспит, який проводиться відповідно до Положення про систему ліцензійних інтегрованих іспитів фахівців з вищою освітою напрямів «Медицина» і «Фармація», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 серпня 1998 року № 251, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 вересня 1998 року за № 563/3003, і здійснюється Державною екзаменаційною комісією вищого навчального закладу та Центром тестування. Ліцензійний інтегрований іспит є стандартизованим засобом вимірювання рівня професійної компетентності фахівця.

Ліцензійний інтегрований іспит включає в себе та складається з двох тестових екзаменів «Крок-1» і «Крок-2». Складовою частиною державної атестації випускників вищих навчальних закладів є тестовий екзамен «Крок-2», який вимірює показники якості загальної лікарської підготовки - фахового компоненту повної вищої освіти і визначає рівень професійної компетентності, необхідний для присвоєння кваліфікації фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст.

Порядком проведення ліцензійних інтегрованих іспитів, погодженим заступником Міністра охорони здоров`я України 12 квітня 2017 року

(далі - Порядок), відповідальність за організацію та проведення ліцензійних іспитів покладається на дві сторони: на ректора (директора) вищого навчального закладу та директора Центру тестування, а відповідальність за дотримання порядку проведення ліцензійного іспиту покладається на представника (представників) Центру тестування та уповноваженого представника вищого навчального закладу, визначеного наказом ректора (директора) відповідного змісту (пункти 1.5, 1.6 Порядку).

У пункті 7.10 Порядку передбачено, що у бланку відповідей у вікні «Додаткова інформація» студент (інтерн) має поставити свій підпис ручкою та внести обов`язкові ідентифікаційні та екзаменаційні дані. Для персоніфікації екзаменаційного буклету студент (інтерн) заповнює графи на обкладинці буклету, у які вносить свій ідентифікаційний код та прізвище, а номер буклету записує у свій бланк відповідей.

Бланки відповідей студентів (інтернів), які склали іспит, зберігаються у Центрі тестування впродовж 30 днів з дня оприлюднення результатів іспиту. Бланки відповідей студентів (інтернів), які не склали іспит, зберігаються в Центрі тестування впродовж 1-го року (пункт 7.21 Порядку).

Згідно з пунктами 8.1, 8.2 Порядку результат ліцензійного іспиту представляється у якісній та кількісній формах. Якісний результат ліцензійного іспиту, представлений як «Склав»/«Не склав», базується на вимогах щодо професійної компетентності фахівця відповідно до державних стандартів вищої освіти України. Величини критерію «склав» затверджуються Міністерством охорони здоров`я України. Кількісний результат ліцензійного іспиту представлений у багатобальній шкалі ліцензійного іспиту (бал МЛІ) з середнім балом 200 та стандартним відхиленням 20, тобто змінюються в інтервалі від 140 до 260 балів.

Відповідно до пунктів 8.5, 8.6 Порядку офіційне оприлюднення результатів студентів (інтернів) ліцензійного іспиту здійснюється Центром тестування впродовж 14 днів шляхом електронного інформування вищого навчального закладу за офіційною адресою. Результати ліцензійного іспиту вносяться до бази даних Центру тестування. При успішному складанні ліцензійного іспиту студенту (інтерну) видається відповідний сертифікат. Оформлення та видача сертифікатів здійснюється у 30-денний термін з дня оприлюднення результатів іспиту. У випадку неуспішного складання ліцензійного іспиту студент допускається до наступних етапів атестації.

У пункті 9.1 Порядку передбачено, що при порушенні Порядку проведення іспиту представник Центру тестування може припинити складання іспиту для студента (інтерна) у випадках визначених пунктами 2.4, 2.5, 7.11, 7.12, а також у разі: виявлення під час іспиту у студента (інтерна) або на його робочому місці будь-яких технічних засобів зв`язку, пристроїв зчитування, обробки, збереження, відтворення інформації, друкованих або рукописних матеріалів, що не передбачені процедурою тестування; виконання тесту не на робочому місці, визначеному представником Центру тестування; виконання тесту іншою особою; спілкування в процесі роботи над тестом з іншими студентами (інтернами); списування відповідей на тестові завдання в іншого студента (інтерна); пошкодження бланків відповідей студента (інтерна), що унеможливлює їх автоматизовану обробку; неповернення бланків відповідей тестування представнику Центру тестування після завершення часу, відведеного для виконання тесту. Рішення про анулювання результатів приймається Центром тестування на підставі записів про порушення Порядку проведення ліцензійного іспиту, зроблених у Акті проведення іспиту, який підписується представником вищого навчального закладу та Центру тестування, а також на підставі виявленого факту порушення Порядку проведення іспиту за результатами аналізу відеоспостереження.

У разі виявлення факту несанкціонованого доступу до питань екзаменаційного буклету: до початку ліцензійного іспиту - іспит для студентів (інтернів), які мали проходити тестування за цим тестом, не проводиться та призначається інша дата його складання; після початку проведення ліцензійного іспиту до часу його завершення - результати іспиту для студентів (інтернів), які мали проходити тестування за цим тестом, не оприлюднюються та призначається інша дата його складання. У цих випадках Центр тестування складає відповідний Акт та невідкладно інформує вищий навчальний заклад та Міністерство охорони здоров`я України. У разі необхідності Центр тестування проводить службове розслідування та звертається до правоохоронних органів.

Процедура оформлення апеляції визначена у пунктах 10.1-10.7 Порядку, згідно з якою студент (інтерн) має право подати апеляцію щодо підтвердження тестового балу (далі - апеляція). Розгляд апеляційних заяв здійснює Центр тестування. Подати апеляцію можуть особи, які проходили тестування та отримали результат «не склав». Апеляції з питань відсторонення екзаменованого від тестування у результаті порушення процедури не розглядаються.

Апеляція щодо тестового балу повинна подаватися не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня оприлюднення результатів іспиту екзаменованим особисто або надсилатися рекомендованим листом. Апеляцію можуть подавати як особи, для яких оформлялися копії бланків відповідей, так і ті, для яких копії не оформлялися. Апеляція подається шляхом подання офіційної заяви на ім`я директора Центру тестування. Апеляційна заява повинна містити наступні відомості: прізвище екзаменованого, адресу місця проживання, назву вищого навчального закладу, місце проведення іспиту (адреса і номер аудиторії), прізвище представника вищого навчального закладу в аудиторії; аргументацію причин, що дають підставу для подачі заяви про апеляцію, чіткий перелік документів, що додаються (якщо вони є). Апеляційна заява до Центру тестування повинна бути засвідчена ректором (директором) вищого навчального закладу, де навчається екзаменований.

Усі апеляції мають бути розглянуті не пізніше, ніж за 30 днів з дня оприлюднення результатів ліцензійного іспиту у присутності екзаменованого. Розгляд апеляції полягає у порівнянні бланку відповідей екзаменованого з протоколом його обробки, на підставі якого розраховано результат. Після проведення апеляції екзаменований і представник Центру тестування підписують акт звірки результатів, який є остаточним.

Відповідно до пункту 11.4 Порядку студенти, які одержали незадовільну оцінку на тестовому екзамені «Крок 2», «Крок М» та «Крок Б» можуть повторно його скласти один раз не раніше ніж через рік протягом трьох років. Студент, який не склав стандартизований тестовий державний іспит «Крок 2», «Крок М» та «Крок Б» повторно, не допускається до подальших перескладань без проходження повторного навчання.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Оцінка можливості відрахування студентів до завершення апеляційної процедури з перегляду результатів складання іспиту

У справі, що переглядається, позивачі посилалися, зокрема на те, що оспорюваний наказ про їх відрахування із закладу вищої освіти видано до завершення апеляційної процедури з оскарження результатів складання ними зазначеного іспиту.

Суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам процесуального закону не надали оцінки зазначеним доводам позивачів та не врахували обставини, які мають важливе значення для правильного вирішення справи, чим порушили вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого розгляду в такому його елементі як мотивування судових рішень судами, які мають право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів. Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду, на які посилаються заявники в касаційній скарзі та які не враховані судами під час вирішення справи, що переглядається.

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивачі на ліцензійному іспиті «Крок-2. Стоматологія», який проводився в Університеті 30 травня 2019 року отримали результат «не склав», у зв`язку з чим наказом ректора Університету від 27 червня 2019 року № 345 позивачів відраховано з цього закладу вищої освіти.

Водночас суди не врахували, що 10 червня 2019 року позивачі ознайомилися з результатами іспиту та 24 червня 2019 року подали заяви щодо апеляції відносно тестового балу за тестовим екзаменом медичного ліцензійного іспиту. Зазначені заяви 24 червня 2019 року засвідчив проректор з навчальної роботи Університету.

12 липня 2019 року позивачі подали до Центру тестування доповнення до заяв щодо апеляцій, у яких зазначили, що 10 липня 2019 року Центр тестування надав їм засвідчені копії документів ліцензійного іспиту, зокрема бланк відповідей, протокол обробки відповідей, ознайомившись з якими, вони встановили, що на бланках відповідей підписи та надписи виконані не ними, а відмічені у них відповіді відрізняються від тих, які вони давали насправді. У зв`язку з тим, що бланки їхніх відповідей є підробленими, а результат ліцензійного іспиту сфальшований, просили не приймати до розгляду підроблені бланки відповідей та вжити невідкладних заходів до виявлення місцезнаходження справжніх бланків відповідей, в тому числі провести службове розслідування, звернутися до правоохоронних органів. До вирішення цих питань просили відкласти апеляційний розгляд.

12 липня 2019 року Центр тестування склав акти, у яких зазначив, що до його компетенції не відноситься питання почеркознавчої експертизи, тому рекомендував позивачам звернутися до правоохоронних органів.

Втім, поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилася та обставина, що оспорюваний наказ про відрахування позивачів з Університету виданий 27 червня 2019 року, тобто до завершення апеляційної процедури, що суперечить пунктам 10.6 та 10.7 Порядку, згідно з якими усі апеляції мають бути розглянуті не пізніше, ніж за 30 днів з дня оприлюднення результатів ліцензійного іспиту у присутності екзаменованого; розгляд апеляції полягає у порівнянні бланку відповідей екзаменованого з протоколом його обробки, на підставі якого розраховано результат; після проведення апеляції екзаменований і представник Центру тестування підписують акт звірки результатів, який є остаточним.

До завершення процедури апеляції, якщо цю апеляційну заяву не було відкликано, заклад вищої освіти не має права на відрахування студента, оскільки лише акт звірки результатів остаточно підтверджує дійсність результатів ліцензійного іспиту.

У разі подання студентом апеляції результати ліцензійного іспиту цього студента не набирають юридичної сили, а тому до завершення апеляційної процедури результати ліцензійного іспиту не можуть слугувати підставою для припинення договірних відносин між закладом вищої освіти та студентом, оскільки це суперечитиме вимогам законодавства та нівелюватиме призначення інституту оскарження результатів іспиту (апеляції).

Отже, наказ відповідача від 27 червня 2019 року № 345 про відрахування позивачів з Університету як таких, які отримали результат «не склав» на ліцензійному іспиті «Крок-2. Стоматологія», є незаконним.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо обрання позивачами неефективного способу захисту порушених прав.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17

(провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Враховуючи те, що право позивачів на освіту, справедливе та об`єктивне оцінювання результатів навчання є цивільним правом, а тому порушення цього права шляхом видання оспорюваного наказу про відрахування з Університету у зв`язку з нескладенням ліцензійного іспиту до завершення процедури апеляційного оскарження результатів іспиту підлягає захисту в порядку цивільного судочинства у способи, передбачені статтею 16 ЦК України.

У цій справі позивачі визначили відповідачем Університет та обґрунтовували порушення саме цим закладом вищої освіти їх цивільних прав на освіту, зокрема тим, що Університет видав наказ про їх відрахування на підставі результатів ліцензійного іспиту, що не набрали юридичної сили у зв`язку з їх оскарженням за передбаченою відповідним законодавством апеляційною процедурою, яка на момент видання оскаржуваного наказу не була завершена. Саме з цих підстав наказ про відрахування позивачів є незаконним, адже відповідач без наявності відповідних підстав, незаконно, в односторонньому порядку розірвав договори від 05 вересня 2018 року № 450 с та № 451 с про надання позивачам освітніх послуг.

Нездійснення оскарження позивачами дій Центру тестування щодо процедури проведення та результатів оцінювання в порядку адміністративного судочинства не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позову в частині скасування наказу Університету про відрахування їх зі складу студентів, як такого, що був ухвалений до отримання остаточних результатів ліцензійного іспиту, тобто безпідставно.

Додатково у такому висновку Верховний Суд врахував, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним і дієвим та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

За встановлених обставин справи, що переглядається, вимога про скасування наказу Університету від 27 червня 2019 року № 345 про відрахування позивачів з Університету є правомірним та ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому доводи касаційної скарги в цій частині Верховний Суд визнає обґрунтованими.

Оцінка доводів позивачів щодо підроблення бланків відповідей

Також у справі, що переглядається, позивачі посилалися на те, що їх підписи на оригіналах бланків відповідей були підроблені.

У пункті 7.10 Порядку передбачено, що у бланку відповідей у вікні «Додаткова інформація» студент (інтерн) має поставити свій підпис ручкою та внести обов`язкові ідентифікаційні та екзаменаційні дані. Для персоніфікації екзаменаційного буклету студент (інтерн) заповнює графи на обкладинці буклету, у які вносить свій ідентифікаційний код та прізвище, а номер буклету записує у свій бланк відповідей.

Отже, законодавством визначено, що саме студент, який здає іспит, власноруч заповнює бланк відповідей.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

На доведення тих обставин, що позивачі не підписували надані відповідачем бланки відповідей, вони заявили клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке ухвалою від 14 січня 2020 року Вінницький міський суд Вінницької області задовольнив.

Згідно з частинами першою, третьою статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу (частини перша, друга статті 103 ЦПК України).

У частині першій статті 106 ЦПК України зазначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

За правилами статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У статтях 111-113 ЦПК України передбачено порядок призначення та проведення комісійної, комплексної, додаткової та повторної експертиз.

Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності (стаття 111 ЦПК України).

Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. За результатами проведених досліджень, узагальнення та оцінки отриманих результатів експертами складається та підписується єдиний висновок, в якому формулюється загальний висновок щодо поставлених на вирішення експертизи питання або питань. У разі виникнення розбіжностей між експертами висновки оформлюються відповідно до частини другої статті 111 цього Кодексу (стаття 112 ЦПК України).

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (стаття 113 ЦПК України).

Згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 07 травня 2020 року № 1748/1749/20-21 підписи у розділі «додаткова інформація» та написи в оригіналах бланків відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студентів 5 курсу стоматологічного факультету Університету ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконані не ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а іншими особами.

Зазначений висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи не визнаний судом першої інстанції неповним або неясним, необґрунтованим або таким, що викликає сумніви в його правильності.

Наведені висновки експертів не суперечать висновкам експертів за результатами додаткової судової технічної та почеркознавчої експертизи від 29 вересня 2020 року № 5361/5362/5363/20-21, проведеної на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2020 року, якою задоволено клопотання Центру тестування про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи.

Втім Університет надав до суду першої інстанції висновокекспертів за результатами проведення комісійного додаткового судового технічного та почеркознавчого дослідження від 24 травня 2021 року № 1609/1610/1611/1612/1613/1614/21-21, підготовлений на замовлення відповідача, у якому зазначено, що підписи у розділі «додаткова інформація» в оригіналах бланків відповідей ліцензійного іспиту «Крок 2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року студентів 5 курсу стоматологічного факультету УніверситетуОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виконані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно.

У пункті 1.3 розділу I Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5) (далі - Інструкція), зазначено, що відповідно до чинного законодавства для юридичних і фізичних осіб на договірних засадах експертами проводяться експертні дослідження, що потребують спеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи.

Суд першої інстанції надав перевагу експертному дослідженню, проведеному на замовлення відповідача, втім не зазначив мотивів такого рішення, й зробив висновок про недоведеність позивачами обставин непідписання ними бланків відповідей ліцензійного іспиту.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судами норм процесуального законодавства при оцінці доказів, а саме судових експертиз (первинної, додаткової) та експертного дослідження (комісійного, додаткового), оскільки не враховано, що відповідно до частини першої статті 113 ЦПК України питання про призначення додаткової експертизи вирішується судом у разі, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним. Тобто призначення додаткової чи повторної експертизи має відбуватися в порядку, визначеному ЦПК України, та на підставі окремої ухвали суду. Отже, лише експертиза, призначена судом у відповідному порядку, може мати статус додаткової. Правилами ЦПК України не передбачено проведення додаткового експертного дослідження на замовлення учасника справи (з правовим статусом повторної судової експертизи) з метою спростування результатів первинної судової експертизи.

Крім того, у пункті 3.6 розділу ІІІ та пункті 4.12 розділу IV Інструкції зазначено, що у разі призначення експертизи (залучення експерта) для проведення додаткової або повторної експертизи, крім матеріалів, зазначених у пункті 3.3 цього розділу, до експертної установи (експертові) надаються також висновки попередніх експертиз з усіма додатками (фотознімками, порівняльними зразками тощо), а також додаткові матеріали, що стосуються предмета експертизи, які були зібрані після надання первинного висновку. У разі необхідності проведення додаткової або повторної експертизи у документі про призначення експертизи (залучення експерта) зазначаються мотиви та підстави для її призначення. У вступній частині висновку експерта при проведенні додаткових або повторних експертиз зазначаються відомості про первинну (попередні) експертизу (експертизи) (прізвище експерта, назва експертної установи чи місце роботи експерта, номер і дата висновку експертизи, зміст заключних висновків первинної (попередніх) експертизи (експертиз)); зміст питань, які були поставлені перед експертом на додаткове або повторне вирішення, а також мотиви призначення додаткової або повторної експертизи, які зазначені у документі про призначення експертизи (залучення експерта), якщо у ньому такі мотиви відсутні, про це робиться відповідний запис.

Проте у висновку експертів за результатами проведення комісійного додаткового судового технічного та почеркознавчого дослідження від 24 травня 2021 року № 1609/1610/1611/1612/1613/1614/21-21, підготовленому на замовлення Університету, не зазначено відомостей про надання замовником та наявність у експертів висновків попередніх експертиз з усіма додатками (фотознімками, порівняльними зразками тощо).

Отже, під час проведення на замовлення відповідача комісійного додаткового судового технічного та почеркознавчого дослідження експерти не володіли необхідними матеріалами, що суперечить вимогам пункту 3.6 розділу ІІІ та пункту 4.12 розділу IV Інструкції.

З урахуванням того, що висновок первинної експертизи, проведеної за ухвалою суду про її призначення, може бути спростований лише висновком додаткової чи повторної експертизи, яка призначається судом у разі існування обставин, передбачених статтею 113 ЦПК України, а не висновком додаткового експертного дослідження, складеного на замовлення особи, яке, до того ж, не можна вважати додатковим чи повторним, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції всупереч нормам процесуального законодавства надав перевагу експертному дослідженню, а не висновку судової експертизи, яка не була визнана цим судом неповною чи неясною, необґрунтованою або такою, що викликає сумніви в її правильності. Суд апеляційної інстанції не усунув зазначені порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції.

З огляду на наведене Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що висновком експертів за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 07 травня 2020 року № 1748/1749/20-21 підтверджується, що підписи у розділі «додаткова інформація» та написи в оригіналах бланків відповідей ліцензійного іспиту «Крок-2. Стоматологія» від 30 травня 2019 року виконані не позивачами, а іншими особами. Відповідач не надав до суду належних, допустимих та достатніх доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, немає підстав вважати, що позивачі не склали іспит, відповідно, не було підстав для їх відрахування з Університету, тобто зазначена обставина додатково підтверджує те, що Університет протиправно в односторонньому порядку розірвав договори від 05 вересня 2018 року № 450 с та № 451 с про надання позивачам освітніх послуг.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов переконання про встановлення правових підстав для задоволення позовної вимоги про скасування наказу Університету від 27 червня 2019 року № 345 про відрахування  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з Університету як таких, які отримали результат «не склав» на ліцензійному іспиті «Крок-2. Стоматологія».

Оцінка вирішення позовних вимог про повернення сплачених позивачами грошових коштів

Верховний Суд не встановив підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Університету повернути позивачам кошти, сплачені відповідно до договорів від 05 вересня 2018 року № 450 с та № 451 с, з таких підстав.

За умовами пунктів 1, 9 зазначених договорів орієнтовна загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання з 01 вересня 2018 року до 01 липня 2019 року становить 38 650, 00 грн.

Зазначені грошові кошти були сплачені позивачами, що не заперечується відповідачем, та саме їх позивачі просили зобов`язати повернути в судовому порядку.

У пункті 2 укладених з позивачами договорів врегульовано, що виконавець зобов`язаний надати одержувачу освітню послугу на рівні стандартів вищої освіти; забезпечити дотримання прав замовника та одержувача; видати одержувачу документ про вищу освіту державного зразка за умови виконання одержувачем навчального навантаження в обсязі, необхідному для здобуття певного ступеня вищої освіти; інформувати одержувача про правила та вимоги щодо організації надання освітньої послуги, її якості та змісту, про його права й обов`язки під час надання та отримання зазначеної послуги.

Верховний Суд наголошує на тому, що відповідач, протиправно відрахувавши позивачів із Університету, порушив умови укладених з ними договорів. Проте в оцінці згаданої позовної вимоги керується такими міркуваннями.

Умовою укладених з позивачами договорів було надання ним освітньої послуги. Протягом п`ятого навчального року освіти позивачі такі послуги отримували.

Кінцевим результатом виконання договорів про надання освітніх послуг є видача одержувачам документів про вищу освіту державного зразка.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачі були поновлені в Університеті, допущені до складання іспитів та 11 червня 2020 року успішно склали ліцензійний іспит «Крок-2. Стоматологія», у зв`язку з чим наказом від 30 червня 2020 року № 229 Університет присвоїв позивачам кваліфікацію лікарів-стоматологів та видав їм дипломи спеціаліста відповідного зразка.

Отже, відповідач незаконно відрахував позивачів з Університету на підставі наказу від 27 червня 2019 року № 345, проте в подальшому поновив їх у складі студентів Університету, допустив до складання іспиту, врахував їх результати та видав ОСОБА_1 та ОСОБА_2  документи про здобуту ними вищу освіту державного зразка. Відповідно відповідач, хоча і допустив порушення умов договорів, проте в подальшому самостійно частково поновив порушені права позивачів.

Тож позивачі досягли мети їх договірних правовідносин, якою є отримання документів про вищу освіту. З врахуванням наведених аргументів Верховний Суд дійшов переконання, що на час вирішення цього спору не існує правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у виді вартості освітніх послуг, сплачених позивачами за період навчання з 01 вересня 2018 року до 01 липня 2019 року.

Підсумовуючи, Верховний Суд враховує, що відповідач своїми діями фактично усунув порушення прав та законних інтересів позивачів, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про повернення сплачених Університету грошових коштів у зв`язку з безпідставністю таких вимог.

Позивачі не посилалися на те, що сплачували кошти за навчання за період з моменту їх незаконного відрахування, 27 червня 2019 року, до моменту видачі дипломів, 30 червня 2020 року, відповідних доказів оплати освітньої послуги за наведений період не надавали та таких позовних вимог не заявляли, як і не заявляли вимог про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалюючи в цій частині нове рішення Верховний Суд також врахував, що суди попередніх інстанцій хоч і відмовили в задоволенні вимоги про повернення сплачених позивачами грошових коштів за навчання, проте в такому висновку керувалися тим, що зазначена вимога має похідний характер від вимоги про скасування наказу Університету про відрахування позивачів, який на переконання судів першої та апеляційної інстанцій є законним. Водночас Верховний Суд зробив висновок про те, що оспорюваний наказ Університету є незаконним та підлягає скасуванню, втім вимога про повернення сплачених за навчання коштів, яка на час звернення до суду з цим позовом була обґрунтована, не підлягає задоволенню, оскільки відповідач в ході розгляду справи фактично усунув порушення прав позивачів та сторони договорів про надання освітніх послуг досягли мети виникнення цих відносин, а саме позивачам видано дипломи про вищу освіту державного зразка, тому саме з цих підстав Верховний Суд відмовив в задоволенні вимоги про зобов`язання повернути кошти.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про обрання позивачами неефективного способу захисту прав, оскільки право позивачів на освіту та на справедливе, об`єктивне оцінювання результатів навчання є цивільним правом, а тому порушення цього права шляхом видання оспорюваного наказу про відрахування з Університету у зв`язку з нескладенням ліцензійного іспиту, до завершення процедури апеляційного перегляду результатів іспиту, підлягає захисту в порядку цивільного судочинства у способи, передбачені статтею 16 ЦК України. Неоскарження позивачами дій Центру тестування щодо процедури проведення та результатів оцінювання в порядку адміністративного судочинства не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позову в частині скасування наказу Університету про відрахування студентів, як такого, що був прийнятий до отримання остаточних результатів ліцензійного іспиту, тобто безпідставно.

Також Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального законодавства під час оцінки судових експертиз (первинної, додаткової) та експертного дослідження (комісійного, додаткового), надав перевагу експертному дослідженню, проведеному на замовлення відповідача, втім не зазначив мотивів такого рішення й зробив висновок про недоведеність обставини непідписання позивачами бланків відповідей ліцензійного іспиту. Суд першої інстанції не врахував, що висновок первинної експертизи, проведеної за ухвалою суду про її призначення, може бути спростований лише висновком додаткової чи повторної експертизи, призначеної судом у разі існування обставин, передбачених статтею 113 ЦПК України, а не висновком додаткового експертного дослідження, складеного на замовлення особи, яке, до того ж, не може бути визнане додатковим чи повторним. Суд апеляційної інстанції не усунув зазначені порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції.

Водночас Верховний Суд не встановив підстав для зобов`язання Університету повернути позивачам кошти, сплачені відповідно до договорів від 05 вересня 2018 року № 450 с та № 451 с, оскільки кінцева мета договорів про надання освітніх послуг досягнута, позивачам видані документи про вищу освіту державного зразка. Позивачі не заявляли вимог про стягнення коштів за навчання за період з моменту їх незаконного відрахування, 27 червня 2019 року, до моменту видачі дипломів, 30 червня 2020 року, та відповідних доказів понесення таких витрат до суду не подавали.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).

Щодо поновлення виконання оскаржуваної постанови

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 04 липня 2022 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потрібно задовольнити частково,рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2022 року скасувати, тому відсутні підстави для поновлення їх виконання.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасував оскаржувані судові рішення та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, а саме задовольнив вимогу немайнового характеру про скасування оспорюваного наказу та відмовив в задоволенні майнової вимоги про зобов`язання повернути кошти, сплачені за навчання.

З наведених підстав судовий збір, сплачений кожним з позивачів в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій за пред`явлення вимоги немайнового характеру, а саме в розмірах по 768, 40 грн, 1 152, 60 грн та 1 536, 80 грн відповідно, підлягають стягненню з відповідача. Отже, з Університету на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потрібно стягнути по 3 457, 80 грн судового збору.

Також за проведення судової експертизи позивачами сплачено по 3 268, 80 грн, які підлягають стягненню з відповідача, оскільки зазначена експертиза була призначена судом на підставі клопотання позивачів, заявленого з метою доведення вимоги про скасування наказу про їх відрахування з Університету, яку задовольнив Верховний Суд.

Додатково позивачі в суді першої інстанції просили стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі по 20 000, 00 грн на користь кожного з них. На підтвердження понесення цих витрат надали договір про надання правової допомоги від 01 липня 2019 року, довідку від 12 грудня 2021 року про виконані роботи та квитанції від 01 липня 2019 року № б/н про сплату ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 20 000, 00 грн за надання правничої допомоги.

Відповідно до частин другої-шостої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Враховуючи те, що Верховний Суд задовольнив немайнову вимогу та відмовив в задоволенні вимоги майнового характеру, а також те, що відповідач не заявляв клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги, тому з урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат та критеріїв відшкодування судових витрат Верховний Суд дійшов переконання про відшкодування позивачам понесених ними витрат на професійну правничу допомогу в розмірі по 10 000, 00 грн кожному, що є пропорційним, співмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Отже, з Університету на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потрібно стягнути по 3 457, 80 грн судового збору, по 3 268, 80 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, та по 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Разом з відповідача потрібно стягнути судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, у загальному розмірі по 16 726, 60 грн на користь кожного з позивачів.

Верховний Суд врахував, що в суді першої інстанції Університет просив стягнути з позивачів понесені Університетом витрати на проведення експертизи в розмірі 18 533, 88 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21 000, 00 грн.

Втім, витрати відповідача, пов`язані з проведенням експертного дослідження, не підлягають відшкодуванню, оскільки висновок експертів за результатом проведення цього дослідження не спростував доводів позовної заяви в частині незаконності оспорюваного наказу й вимогу про скасування наказу відповідача про відрахування позивачів з Університету задоволено судом касаційної інстанції.

Також не підлягають відшкодуванню витрати відповідача на професійну правничу допомогу, оскільки основне правове питання полягало у встановленні протиправності дій відповідача щодо відрахування позивачів з Університету, й незаконність оспорюваного наказу підтвердилася під час касаційного перегляду справи. У такому висновку Верховний Суд також врахував, що суд відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання повернути кошти, сплачені позивачами за навчання, з тих підстав, що Університет фактично самостійно усунув допущені порушення прав позивачів та умов договорів про надання освітніх послуг, поновив їх у складі студентів Університету, допустив до повторного складання іспитів, видав дипломи про вищу медичну освіту державного зразка через рік після їх незаконного відрахування, тож, хоча із порушенням умов договорів, втім виконав їх.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова від 27 червня 2019 року № 345 «Про відрахування» в частині відрахування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, суму у розмірі 16 726, 60 грн.

Стягнути з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_2 на відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, суму у розмірі 16 726, 60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                               О. В. Ступак

Судді                                                                                                           І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко