Поки одні зазнають втрат, віддаючи своє здоров’я та життя, але продовжують допомагати своїй країні і землякам, інші шукають спосіб заробити.

Голова громади та староста на селі. Хто вони? Про це та про інші проблеми.

– Спілкуючись з колегами в обласній раді, все частіше чую про проблеми призначення на місцях фактично головами територіальних громад своїх «ручних» старост.

Нагадаю, що, згідно з чинним законодавством, старостинський округ — це частина території територіальної громади, утворена з метою забезпечення представництва інтересів жителів такого населеного пункту старостою. Тож, відповідно, староста — представник жителів населеного пункту у владі громади. І в ідеалі рада і голова громади мали б провести публічне обговорення з жителями відповідних округів кандидатури на старост і лише після цього вносити їх на призначення радою. А чи так відбувалося?

А відбувалося так не завжди. Людей ніхто не чув і не хотів чути. Фактично старост було призначено в угоду місцевим керівникам господарств або наближених людей — родичів, кумів, сватів і т.д. Багато старост було призначено фактично чужих або без елементарного досвіду роботи. Є випадки, коли староста, отримуючи зарплату з бюджету, займається ще паралельно «скритою» підприємницькою діяльністю.

На прикладі рідного села бачу, як в селах утворюються місцеві клани із так званими «князьками», які далекі від людей, бо старост повибирали голови територіальних громад — у багатьох випадках не авторитетних людей, а тих, хто буде, як кажуть, «стукачем». І рівень самого старости далекий. Людина не відповідає займаній посаді, а тому громада хоче ініціювати збір підписів за його звільнення, враховуючи останній конфлікт з авторитетною людиною на селі — учасником АТО та вже війни, в якого син сьогодні також на фронті під Ма­р’їнкою.

Також після реформи почали утворюватись у громадах так звані сімейні підряди. Вибраний голова територіальної громади роздає посади наближеним людям, знову кумам, сватам та своїм родичам. А платимо ми їм за рахунок наших грошей — з бюджету. І кошти платимо чималі. Всі собі нараховують надбавки за інтенсивність та різного роду премії. Яка інтенсивність? Інтенсивність на фронті у наших захисників.

Староста лобіює на посаду директора школи свою дружину, а можливо, і «чужу», розу­мієте про що я; директором будинку культури — сваху чи невістку і т.д.

А штати? Ви подивіться, як вони «пороздували» штати. В одного голови декілька чоловік обслуги. Вже навіть двоє його сторінки у соцмережах ведуть, ще двоє — айтішники, бо голова у комп’ютерах досі не розібралася, каву теж двоє роблять… А навіщо розбиратися? Все ж за кошти місцевого бюджету.

Дехто за ці роки вже розглядає доходи місцевого бюджету як власні.

У багатьох громадах великий відсоток бюджету йде лише на зарплати голови та утримання його апарату з відділами. Подивіться декларації, в деяких керівників на місяць заробітна плата становить 80-120 тис. грн. А пенсія в простого пенсіонера 3 тисячі гривень. Проживи. Про який розвиток може йти мова? А люди сьогодні останнє віддають, збираючи допомогу для наших військових.

І в цих штатах молоді здорові хлопці. В райдержадміністраціях та радах теперішні і колишні депутати поховались. Вдягнули форму — мовляв, захисники. А в селах вже навіть хліборобів забирають. А у них всіх — бронь чи блат.

Я маю моральне право про це говорити, бо мій син — учасник АТО. А тепер — на передовій у Донецькій області. Він пішов на фронт, і я його підтримав. Хтось повинен боронити нашу землю.

Але чи багато дітей депутатів там? Дітей голів громад? Поставте собі це запитання. Ховають від мобілізації або роблять «слабими». Очевидно на прикладі Тростянецької територіальної громади. І ще ходять щось розповідають, сльози «крокодилячі» проливають. Показуха. Просто наболіло вже. Напевно, багато хто з керівників забув, що в країні йде війна! Ситуація непроста. І нам багато ще потрібно зробити, щоб були мир та перемога.

Так довго не може продовжуватися, бо це прірва соціальної несправедливості.

А з 1 травня прийдуть нові платіжки за електроенергію та комунальні послуги. Ціна значно зросте. Як це все осилити збіднілому народу? Нам кажуть, що такі вимоги МВФ. Але там вимоги були іншими. Піднімати ціни лише після закінчення війни. То чому уряд поспішає вже тепер надягти людям на шию ще один зашморг?! Тут і так всі герої, хто залишився в країні під час війни. Люди з останніх сил намагаються працювати, піднімати економіку, і тому потрібно дбати про свій народ.

І ще — хто додумався у воїнів забрати доплату у 30000 грн?! Я часто буваю на фронті. Знаю, наскільки це рішення викликало обурення серед захисників, які щоденно ризикують життям. Тому переконаний, що повернення їм цих виплат — мудре рішення, але навіщо тоді було його так необдумано приймати?

Тепер щодо гуманітарки: куди вона пропадає? Люди жаліються, що ще в серпні минулого року записувались у громадах, щоб зимовий одяг отримати. Але вже зима пройшла, а його досі не видали. А тут повідомляють, що на складах тонни миші поїли…

Зате добре знають у громадах, де що ще залишилось роздерибанити. Подивіться, скільки повирізали лісів. Це ж катастрофа… А тепер людям продають дрова за величезні кошти. Де той бідний пенсіонер візьме? От і виходить: кому війна, а кому мати рідна…

Бо наші воїни за що воюють? За правду та справедливість, незалежну демократичну Україну.

Розмовляла
Людмила Поліщук