Це була наша Різдвяна міжнародна волонтерська поїздка.
Було 6 чи 7 автівок 🚛🚚 + швидка 🚑для 59 бригади.
Усі буси навантажені ущент: подарунки для дітей та військових, допомога ЗСУ (генератори, буржуйки, інвертори, термобілтзна….), цивільним… Ну, все як завжди.
І ось в одній із точок нашій команді довелося розділитися.
Три завантажених мікроавтобуси з подарунками 🎁для дітей та допомогою мешканцям Краматорська, Слов’янська з іноземцями (!) самостійно поїхали у Слов’янськ.
А решта – поїхала розвозити допомогу військовим та цивільному населенню і подарунки для дітей в Авдіївку.
Ну, і я поїхала в Авдіївку.
А в Авдіївці зв’язку не було.
І ось, коли через 2,5 години ми виїхали з Авдіївки вже у зону зв’язку, у мене був червоний телефон. Дзвонили контактні особи зі Слов’янська вже з криком в трубку:
– Де ваші волонтери? В нас тут сотні дітей чекають подарунки, а ваших волонтерів ще нема. Вже мали бути 5 хвилин тому!
В мене – шок🫣. Бо волонтери вже мали бути на місці ще півгодини тому. Єдине, що я змогла вичавити з себе:
– Не розумію, чого їх ще нема. Зараз все з’ясую і відзвонюсь.
А в самої вже в голові 🤯- самі знаєте, які думки: заблукали, потрапили під обстріл…
Відкриваю пропущені sms-ки від литовських волонтерів, які їхали у тому напрямку – і в мене ще більший шок. Одні мені слали фото розваленого колеса в бусі, а інші – фотки аварії.
В одному з бусів пробилось колесо і він застряг на шиномонтажі.
А другий – потрапив в ДТП з поліцією…
Уявіть мій стан. І той мільйон думок в голові одночасно.
Зібралась.
Спочатку треба було вирішити питання з дітьми. Подумала, що з трьох бусів один все-таки мав доїхати.
Набираю водія третього бусу і запитую (дуже спокійно):
– Ви зараз де?
– Ми вже за 5 Хв до точки зустрічі.
– Ок. Діти вже вас чекають.
Набираю стурбованих старших, заспокоюю і кажу, що волонтери доїжджають, через 5 хв будуть.
Ура! Це розрулили.
Набираю водія бусу, в якого пробилось колесо:
– Мартінас, в тебе, як справи? Колесо сам заміниш? Справляєшся?
– Так, все Ок. Мені ще хвилин 10. В мене колесо пробилось близько біля точки зустрічі. Я скоро приєднаюсь до роздачі подарунків.
– Супер!
Фух. З цією ситуацією, ніби, теж все Ок.
Залишилась аварія.
Думаю: «Ну, все. Зараз буде гаряче».
Набираю пасажирку бусу і запитую, що там сталося.
– Ми їхали, а потім в нас в’їхала поліцейська машина.
– Ясно. Біля вас є поліція? Можеш дати трубку?
– Так.
Трубку взяв представник поліції.
– Алло, це Ганна Давиденко. Голова ради ГО «Соціальна перспектива». Що у вас трапилось?
– Трохи не розминулись.
– Ясно. Це наш найбільший волонтерський бус, весь завантажений допомогою для цивільного населення Краматорська.
– Так, ми вже побачили))) Зараз ми приженемо свій вантажний бус, все самі перевантажимо і завеземо, куди скажете і все розвантажимо тим, для кого була ця допомога. А бус ми вам відремонтуємо. Наш водій – винний.
В мене знову шок. Поліція! Визнає провину, готова відремонтувати бус, і ще й пропонує допомогу… Справжнє Різдвяне диво!
– Супер! Тоді перевантажуйте і везіть в міську раду. Адресу скину.
– Ок
– Але дочекайтеся мене, будь ласка, ми вже виїхали з Авдіївки. Будемо у вас через 2 години.
– Добре) ми якраз перевантажимо все до того часу.
Подарунки дітям ми тоді роздали.
Все було дуже круто.
300 дітей 🥰Слов’янська і їхні батьки були щасливими.
Допомогу в Краматорській міській раді ми розвантажували разом з поліцією.
Той день був дуже складним. Втомились і фізично, і морально через усі ті переживання.
Мене ця історія точно тоді навчила більше ніколи не відпускати іноземних волонтерів без нашого супроводу (вчимося на помилках).
Але! Той день довжиною у декілька місяців має хепі-енд)
Поліція дотримала свого слова.
Бус відремонтували.
А ми вирішили, що доля того бусу залишитися в Донецькій області)
І ми їм його подарували (вже відремонтованим))).
Поліції якраз потрібен був такий найбільший вантажний бус)
Але історія на цьому не завершується.
Як виявилось, то був лише початок нашої співпраці з поліцією Донецької області. Незабаром ми їм передамо ще один автомобіль.
І по можливості будемо допомагати і надалі.
А підрозділ «Білий Янгол», з яким наші волонтери роздавали діткам Великодні подарунки у Лимані, нас вразив настільки, що один із волонтерів захотів стати «Білим Янголом». І хоч раз допомогти цим крутим хлопцям і дівчатам евакуйовувати людей з гарячих точок.
Ось така Різдвяно-Великодня волонтерська історія)))
Просто знайте: те, що на перший погляд може здатися колапсом, насправді може стати початком чогось хорошого і прекрасного.
Як мінімум – нової співпраці
А лиха без добра точно немає!
Доведено волонтерами.
Ганна Давиденко
