Стали відомі деталі про мільярдера Григорія Степанця, який мав патент у Майкрософт

Він народився 8 квітня 1938 року у Вінниці. У Гарика – так його називав найкращий друг Володимир Кронрод – мати була єврейкою, тато – українцем. Чоловік не мав рідних братів та сестер, утім мав чимало двоюрідних.

“У 80-х роках багато з них переїхали до Казахстану, двоє пізніше повернулися назад до Вінниці. Один його брат жив в Митищах (Росія)”, – згадує Володимир.

У роки Другої світової війни, коли Григорію було 3 роки, загинув його батько. У 1941 році Віницю окупували нацисти, тому його з матір’ю евакуювали на Урал. До Вінниці родина повернулась після травня 1945 року.

Пізніше у рідному місті хлопець закінчив школу №4 з відзнакою – нині це ліцей імені Д. І. Менделєєва, – а у віці 18 років переїхав до Москви і вступив у Московський університет імені М. В. Ломоносова.

“Він навчався дивним чином на 2 факультетах. Перша його освіта – це хімік. Коли він закінчив навчання й почав працювати, то вступив на вечірнє відділення математичного факультету”, – згадує Володимир.

Степанець отримав ступені магістра з математики та фізики, а також звання кандидата наук із фізичної хімії.

У родинному колі батька нерідко називали “ходячою енциклопедією”, каже єдина донька Мілана, адже перелік його захоплень був чималим: хімія, фізика, біологія, ботаніка, література, лінгвістика, мистецтво, історія.

“Книги були невід’ємною частиною його життя, він чудово знав історію, особливо історію України”, – каже донька Григорія.

Вчений знав і вільно володів п’ятьма мовами: українською, російською, німецькою, італійською та англійською.

Григорій був опонентом радянського режиму, тому працювати й жити в СРСР чоловіку було не легко – через підтримку дисидентів його звільнили з Геофізичного науково-дослідного інституту. Тривалий час чоловік був об’єктом переслідування КДБ.

Емігрувати з СРСР теж було складно, адже звичайним громадянам виїзд за кордон був суворо заборонений.

Втім, побачити світ за межами комуністичної країни Григорію все ж таки вдавалося – у 1979 році його разом з іншими програмістами відправили на 3-місячне навчання у Г’юстон, США.

“У середині 70-х років ми почали працювати на машинах фірми IBM, спершу це були радянські аналоги. Коли наша організація купила справжню машину IBM, Гаріка відрядили у відрядження в США на навчання.

Він був професіоналом високого рівня і спеціалізувався, зокрема, на машинах IBM, хоча зауважте, Microsoft до IBM жодного стосунку не має, навпаки”, – розповідає його товариш Володимир Конрад.

Ситуація в СРСР почала стрімко змінюватися, коли у 1985 році до влади прийшов Михайло Горбачов. Вже у 1988 році Степанець зміг емігрувати до Ізраїлю, а через пів року – в США.

На той момент Григорій був одружений – зі своєю майбутньою дружиною Аллою вони познайомились ще під час навчання, її професія була пов’язана із медіасферою. Разом родина виховувала доньку Мілану. Втім, до Америки чоловік емігрував сам.

“Внаслідок формальних речей, які були потрібні від емігрантів у 80-х роках, Гарік мав розлучитися зі своєю дружиною. Потім, через кілька років, коли вона приїхала до нього, вони одружилися знову, вже в Америці”, – розповідає Володимир.

Минуло чимало років, допоки родина Степанців знову возз’єдналася – до Сіетлу Алла з Міланою переїхали вже після розпаду Радянського Союзу.

Володимир згадує, що перш ніж влаштуватися в компанію Microsoft, Григорій близько року витратив на пошуки роботи.

Весь цей час вінничанин жив у гуртожитку для емігрантів у Нью-Йорку, а коли вдалося влаштуватися в Microsoft у Редмонді штату Вашингтон, він переїхав у Сіетл.

Гарік не міг навчиться водити автомобіль, без якого в Америці дуже важко. Тому він мусив користуватися міським транспортом, маючи досить жорсткий розклад, щоб точно встигнути на автобус”, – згадує друг Степанця.

“Добре пам’ятаю, коли я приїжджав в гості, він водив мене в офіс і все показував. Він пишався Microsoft і був дуже радий, що йому випала змога там працювати”, – розповідає Володимир.

Григорій працював розробником програмного забезпечення, був вдумливим і розсудливим чоловіком, не любив багато розповідати про себе.

Саме тому, каже Володимиир, про патент кращого друга він дізнався вже після його смерті.

Йдеться про патент на декодування кодів даних змінної довжини, який Григорій Степанець винайшов зі своїм колегою Рафаелем Лисицею. Розробку програмісти передали компанії Microsoft.

З Microsoft чоловік звільнився у 81 рік. Це була компанія, в якій він пропрацював все своє американське життя. Аби не здоров’я, каже Володимир, працював би й надалі.

“У Гаріка був рак”, – пригадує його друг.

Свої останні 3 роки життя після звільнення Степанець присвятив садівництву: вивчав дерева та кущі, займався створенням власного саду. І в нього це добре виходило, ділиться спогадами Володимир.

Вінничанин мав кілька друзів-емігрантів в Америці та декілька товаришів у Москві. Часом всією компанією вони збиралися у будинку в Сіетлі.

Григорій Степанець помер рівно через 8 місяців після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У Володимира з другом часто заходили теми про війну і про Росію загалом, в якій вони колись познайомилися і разом працювали.

Він Путіна називав Путлером, напевно як і багато хто зараз”, – згадує Володимир слова друга.

За понад 30 років, які Степанець прожив в США, його ставлення до батьківщини не змінилося. Він так само зворушливо говорив про рідну Вінницю, згадував й шанував Україну й робив усе можливе, щоб вона швидше перемогла у протистоянні з Росією.

“Мій батько (як і ми з мамою) щиро вірив, що українці переможуть у війні, майже цілодобово слухав новини з фронту і щиро сподівався дожити до того дня, коли всі російські окупанти підуть з української землі”, – розповідає Мілана.

Батько слідкував за подіями в Україні хоч, ймовірно, не вірив, що коли-небудь знову там опиниться. Весь цей час лікарі відстежували, що хвороба Григорія прогресує.

“Коли почалася війна, Гарька був у дуже поганому стані фізично, дуже сильно хворий. Тому розраховувати на те, що він зможе приїхати в Україну – це були нездійсненні мрії, він про це не говорив”, – розповідає Володимир.

Серце Степанця зупинилося 24 жовтня 2022 року, наступного дня після смерті його дружини.

За словами Володимира, на той момент подружжя разом перебувало в лікарні. У випадку з Аллою лікарі виявилися безсилими – коли вона померла, Григорій, який пересувався на візку, та донька Мілана попрощалися з жінкою в палаті лікарні.

Наступного дня в тій самій лікарні, але вже в іншій палаті помер Григорій.

Подружжя поховали у спільній могилі.

Григорій Степанець заповів 1 мільйон доларів ізраїльській армії ЦАХАЛ, ймовірно, в пам’ять про свою батьківщину з боку матері. Інші всі спадкоємці – українські, й варто зазначити, що для них усіх спадок виявився абсолютною несподіванкою.

Наприкінці січня стало відомо, що вінничанин заповів 1 мільйон доларів Головнокомандувачу Збройних сил України, генералу Валерію Залужному.

Всю отриману суму генерал пожертвував на ЗСУ.

“Я все своє життя віддав Збройним Силам. І не мав жодного сумніву, що повинен робити зі спадком. Остання воля пана Григорія, очевидно, полягала в тому, щоб підтримати в моїй особі українське військо. Вдячний всім, хто допомагає Збройним Силам України”, – зазначив Залужний у коментарі “Українській правді”.

Мілана розповідає, що ідея про спадок Залужному в батька виникла ледь не одразу, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. За словами жінки, у їхній розмові Григорій наголосив, що “Залужний знає, що з ними (грошима – ред.) робити”.

“Батько дуже поважав генерала Залужного, захоплювався ним, вважав його великим патріотом України та архітектором всієї військової кампанії.

Мій батько мріяв про вільну, незалежну, економічно сильну, демократичну і процвітаючу Україну”, – розповідає Мілана.

Про цінність освіти у житті Григорія свідчать інші спадкоємці, – по 2 мільйони доларів чоловік заповів Києво-Могилянській академії та Українському католицькому університету.

“Батько розповідав мені про систематичне придушення української мови Російською імперією та Радянським Союзом. Він казав, що в 1950-х роках у Вінниці була лише одна українська школа.

Він вважав, що освіта є надзвичайно важливою для майбутнього економічного зростання України, тому хотів підтримувати розвиток культури та мови, які, на його думку, є основою національної ідентичності”, – додає Мілана.

Також отримання спадку підтвердили в ансамблі “Хорея козацька”. Ми звернулися до фронтмена гурту Тараса Компаніченка щодо спадку й очікуємо на відповідь.

Колектив “Хореї козацької” виконує українські твори різних епох: середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму та романтизму. Мілана каже, що ці пісні неабияк любив батько.

“Він дуже цінував внесок Тараса Компаніченка та “Хореї Козацької” у розвиток української музичної культури і щодня слухав їхні пісні”, – додає жінка.

Анастасія Поя