Вже багато хто у соцмережах бачив оприлюднені Юлією фото із обміну військовополоненими, де вона ділиться, що знаходиться за 500 м від кордону з ворогом.

Але, як зізнається Юлія, їй спокійно з «моїм Героєм, моїм захопленням, неспинним потоком сили і міці. Мужнім і красивим бригадним генералом ГУР України Дмитром Усовим».

Як відомо, саме заступник керівника ГУР Дмитро Усов курує від імені України обмін військовополонених. За парадоксом долі, як пишуть іноземні ЗМІ, від імені рф цей процес курує також заступник керівника ГРУ Росії Володимир Алєксєєв. Ми вже повідомляли, що цей російський генерал народився і виріс на Вінниччині. І зараз є чи не найдовіренішою особою путіна. Чи вдається через нього сприяти полоненим вінничанам? — ми також запитали представників Координаційного центру.

Щоб ви розуміли, за міжнародними конвенціями обміни військовополоненими є обов’язковими лише після війни. А всі решта – через перемовні процеси. І лише завдяки надзусиллям нашого Президента, Кирила Буданова та його заступника Дмитра Усова нам вдається це.

– Особливі миті – коли повертаєш дівчат. Хочу вам щиро зізнатись, що дівчата українські — це точно наш золотий генофонд. Якби ви побачили, як вони себе гордо тримають під час цих обмінів! Краще навіть за багатьох чоловіків.

Волосся не було де помити… Але причепурені, коси заплетені, і одразу просять прапор, щоб вчепитись тендітними руками і співати гімн України… – ділиться Юлія Приймак.

– Родичі військовополонених часто самі шукають зниклих, виходять на зв’язок із представниками «пошуковців» на окупованих територіях чи в рф. Чи вітаєте ви такі ініціативи?

– Родичі військовополонених не завжди розуміють, коли потрібно мовчати і чекати. Жодного разу не проявляти ініціативу і не виходити на зв’язок з ось такими «ініціаторами».. Бо хто знає, за якою легендою там перебуває їхній родич…

Я не можу вдаватись у деталі, все дізнаємось після перемоги, але не одному полоненому такі ініціативи родичів дуже зашкодили…

Раджу чекати і звертатись до нас. Все, що потрібно, ми повідомимо, порадимо і будемо робити все можливе і неможливе…

– До редакції звернулись військові, що прибули на ротацію. Кажуть, що вони були свідками, коли їхні побратими прийняли бій і загинули. Вони це бачили, але про це офіційні органи мовчать і ці люди досі вважаються безвісти зниклими. Такі повідомлення отримали і їхні родини. Побратими запитують, чому рідним не повідомляють правду? А самі вони оприлюднювати не можуть, бо, згідно з законами несення військової служби, не мають права?

– Коли зникає чи гине військовий, обов’язково заводиться кримінальна справа. Там опитують свідків, які дають свідчення, що бачили. Повідомляють, що загинув чи не вернувся із завдання саме цей воїн.

Тому по кожному воїну веде справу військова прокуратура, і свідки мають звертатись, у першу чергу, саме туди…

Це суворі правила війни. Бо не може бути винятків, – під­креслюють представники  координаційного штабу.

Ми були свідками випадку, коли навіть побратими дали свідчення, що бачили при відступі мертвим одного вінничанина. Його вже всі вважали загиблим. Родина чекала повернення тіла з окупованої території, де той, як свідчили однополчани, загинув… Але виявилось, що він живий. І цього військового вже повернули в Україну під час одного із обмінів. Тому треба вірити і чекати до останнього.

І якщо ви бачите, що ось, мовляв, ми приїхали, зустріли наших військовополонених, дали телефон поговорити з рідними, набравши їх, і це все… То це дуже неправильне уявлення. Щоб повернути кожного – ведеться дуже копітка робота…

– Скажіть, а дійсно процес з боку рф координує той генерал із Вінниці – Алєксєєв?

– Якщо чесно, я навіть не знаю, хто це такий. Десь чула. Але ми подаємо всі списки. І переваг комусь немає… Про роль Алєксєєва не можу говорити. Це знає наше командування. Але поставлю їм це ваше запитання.

Юлія Приймак, представники Координаційного штабу наголосили, що за такою зовнішньою тишею бушують океани перемовних процесів. І один хибний крок когось чи збіг обставин, часом позитивних, а часом негативних, впливають на цілі обміни.

Вони підкреслили, що після війни готові будуть розповісти ще багато неймовірних історій. А зараз тут не просять вогню. Тут просять тиші і терпіння…

Хоча зрозуміло, якою ціною воно дається рідним, те терпіння, те чекання і та тиша… Така воєнна реальність…

Від 24 лютого Україні вдалось повернути, на момент написання публікації, 2235 полонених. Сьогодні безвісти зниклими вважається 7000 українців. На думку експертів, десь половина з них – ще в полоні.

Представники Координаційного штабу просять звертатись до них за телефонами, вказаними на їхньому сайті.

Спілкувалась Тетяна Редько