Близнюки Влад та Ярослав разом пройшли війну
Свого часу наша газета писала про двох братів-близнюків Ярослава та Владислава Малих із Тростянця. Мама хлопців родом із Тростянця, тато – із Бершаді. Він займається виготовленням меблів. Владислав молодший за рідного брата на 18 хвилин. У дитинстві вони завжди були разом. Після школи вступили до училища у Верхівці, та згодом покинули та поїхали на роботу до Росії, але криваві події на Майдані все змінили. Незважаючи на те що хлопцям було лише 19 років, вони пішли добровольцями у зону АТО.
Військові із Майдану відбували службу в батальйоні Національної гвардії України імені генерала Сергія Кульчицького (який трагічно загинув 29 травня при аварії гелікоптера). Спочатку був Слов’янськ, тоді Дебальцеве. В 2014 році одного із братів — Владислава – поранили у Артемівську. Куля пройшла крізь стегна, пошкодила м’язи. Зараз Владислав перебуває у київському госпіталі МВС, йому було зроблено кілька операцій. Наш журналіст провідував пораненого бійця й особисто передавав йому речі, куплені за кошти редакції газети «33-й канал», волонтерського центру «Бойові бджілки» та всіх небайдужих. Так близнюки стали нашими другими «дітьми».
Як нині склалось життя хлопців — подробиць не знаємо, адже на повідомлення та дзвінки вони не відповідають. Втім, у соцмережах досі фото, де вони у військовій формі. Значить, свою дорогу в житті вони обрали!
Два брати із Вінниці одружились із сестрами-близнючками
Ця дивовижна історія трапилась у 2013 році на Одещині. Там відбулось незвичайне весільне торжество: брати-близнюки Анатолій і Микола Демченки повели під вінець сестер-близнючок Анастасію та Євгенію. Весілля відгуляли в один день, мовляв, родичі та запрошені все одно одні й ті ж. Розписувалися і вінчалися молоді в місті Ізмаїлі.
– Коли ми прийшли фотографуватися, люди тут же кинулися нас вітати і стали позувати разом з нами для знімків, — розповідала тоді наречена Євгенія. — А буксир, який стояв у порту на якорі, навіть «станцював» для нас під мелодію вальсу. Ми звикли до ажіотажу, який викликає наша поява на вулиці. До того ж ми не тільки зовні схожі, як дві краплі води, а просто жити одне без одного не можемо.
Дівчата звикли все ділити навпіл, вони й досі вдягаються в абсолютно однаковий одяг. А ось хлопців ніколи ділити не доводилося, адже у них різні смаки. Євгенії подобаються поступливі і спокійні молоді люди, Анастасії — веселуни. А коли вони познайомились з обранцями з Вінниці, відразу зрозуміли: хлопці — що треба: надійні, добрі, сильні, за професією рятувальники, а працюють у міліції. Словом, справжні чоловіки.
– Ми відразу знайшли спільну мову, — повідомляла тоді молодша сестра. — Гуляли з Колею і Толею весь день, а ввечері вирішили посидіти в кафе. Поки спілкувалися, не помітили, як настала глибока ніч. Уявляєте: сім годин поспіль проговорили, офіціантам навіть довелося поквапити нас, бо кафе закривалось. Ми не підозрювали, що знайомство закінчиться весіллям. А оскільки хлопці не відразу навчилися розрізняти своїх подружок, часто розігрували своїх суджених. Коли хтось із хлопців відходив, ми мінялися місцями, і ті помилково обнімали чужу наречену. А тепер вийшло так, що старший брат Анатолій взяв за дружину старшу сестру, а Микола одружився з молодшою.
Від редакції. Надсилайте розповіді про дітей та сім’ї.
