Про демографічну ситуацію у сільській місцевості, комунікації з людьми і головну роль у цьому «33-го каналу» та вихід із кризи — в інтерв’ю з доктором економічних наук та керівником ГО «Ми — вінничани» Валерієм Коровієм.

Сьогодні в селах цілий ряд проблем. Найболючіші пов’язані з демографічною кризою. У зв’язку з умовами воєнного стану відбувається численна мобілізація чоловічого населення у селі. Якщо у Вінниці відсоток мобілізованих чоловіків не дуже помічається, то в селах — хата в хату. А ті, хто залишився, випадають з суспільства через безробіття, пияцтво… Школи закривають, лікарні закривають… І з кожним роком картина погіршується.

Якщо в 1991 році у Він­ницькій області проживало 1 млн
960 тисяч мешканців і 60% з них проживали у сільській місцевості, то на початку 2020-го року на Вінниччині уже проживало трохи більше півтора мільйона жителів. Уже тоді кількість міського населення вперше перевищила сільське.

Ще один приклад: коли у 1991 році кількість дітей шкільного віку становила 240 тисяч, то на 2020 рік – у межах 160 тисяч… І спад триває й досі. Ніхто не може дати відповідь, коли демографічна ситуація зміниться.

Планувалося, що основну роль тут зіграє реформа місцевого самоврядування. Але парадокс у тому, що її недосконалість і незавершеність у значній мірі відбулася в інтересах обласних центрів, а не сіл. Негативну роль тут зіграла Асоціація міст України, яка начебто постійно виступає за реформу, але фактично виступає за інтереси великих міст. І взагалі, ніхто не звертає увагу на села. Зараз візьміть будь-яку сільську громаду, де раніше було 20 сільських рад, люди там вирішували свої питання. Але через неврегульоване питання із старостатом в одних громадах може бути 5 старостинських округів.

Невтішна ситуація і з податками. Наприклад, у сільській громаді працює промпідприємство, яке платило податки в це село. Але коли села об’єдналися, податки перераховуються в центр громади, а село залишилося без коштів. Тобто багатий став ще багатшим, а бідний — ще біднішим…

– Ви багато їздите по громадах. Як відбувається комунікація з людьми? Про що найбільше запитують у селах?

– Ось нещодавно отримав лист з Ольгополя. Авторка пише, що прочитала моє інтерв’ю в газеті «33-й канал» і написала свій відгук. Жінка запропонувала свої рекомендації, як можна відновити сільські громади. Наприклад, залучати місцевих людей до робіт у лісосмугах, виплачувати їм за це зарплату. І порядок буде, і заробіток людям. Так і по інших видах робіт. Якраз на ці питання мають впливати органи місцевого самоврядування. Поряд з цим дописувачка запитує, чи можна залучати кошти олігархів до відновлення українських сіл. Але з власного досвіду можу сказати, що олігархи – найбільш скупі люди українського соціуму, вони готові фінансувати лише те, що дає прибуток або власні політичні амбіції.

Лише за квітень проїхав, напевно, дві третіх території Вінницької області. Люблю звичайне спілкування з місцевими. Зупиняюся у маленьких сільських магазинах, стаю в чергу, і там починається діалог з людьми. Часто ставлять незручні запитання. Але в процесі розмови знаходимо порозуміння. Спілкуюся з головами громад, депутатами. Особливо цікаво спілкуватися із місцевою інтелігенцією — вчителями, лікарями, працівниками культури, журналістами колишніх районних газет. Після такого живого спілкування розумію, що назріває серйозний со­ціальний конфлікт між політичними елітами та простими людьми.

– Чи є вихід із ситуації?

– Є! Відродження України має починатися з села. Потрібно чітко говорити про відновлення країни після війни, а саме – про відновлення сіл. Не просто говорити про освіту, а про розвиток освіти в сільських місцевостях. Не просто говорити про охорону здоров’я, а про медицину в селах. Не просто говорити про систему комунікацій та інформаційних технологій, а доступ у сільській місцевості до цих технологій. І тут, без зайвого перебільшення, хочу подякувати «33-му каналу» за зв’язок з людьми. Я ж бачу у кожного голови, у приміщенні селищної ради чи РДА, в магазинах, у людей газету
«33-й канал». Для мене особисто і для біль­шості вінничан основним джерелом інформації про реальну ситуацію на Вінниччині є газета  «33-й канал». І впевнений, що ця популярність серед людей буде тільки зростати. Вони ще більше до редакції будуть звертатися зі своїми проблемами. Бо їх тільки збільшується.

Ось зараз у селах підіймають питання релігійних споруд УПЦ (МП) на території громад. Зокрема і через газету люди висловлюють свою позицію. І це питання хоч і болюче, але потребує негайного вирішення, щоб не виникало гострих ситуацій навколо церков. Не хотів би, щоб на Вінниччині міжконфесійні відносини переростали у кримінальний незаконний спосіб. Тому люди через газету уже зараз хочуть донести своє бачення і свою правду у цій гострій на сьогодні темі.

– Якщо вже говорити про звернення наших читачів, то чи не найбільше скарг саме на сімейні клани, сімейні підряди на місцях, де родичі чи куми формують політику в сільській місцевості — про їхні посади, зарплати, премії, землі. Вам про це відомо?

– Так, такі питання лише загострилися внаслідок недосконалої реформи самоврядування. А тепер, коли громади отримали право на земельні правовідносини, то оцим сімейним кланам, родичам і людям з їхнього оточення ще й почали роздавати по 2 га землі. Дерибаняться цілі поля, які потім продаються… Тоді як ветерани бойових дій не можуть отримати бажані ділянки.

Вкрай негативну роль зіграло те, що вибори до громад у сільських місцевостях відбувалися на партійній основі замість мажоритарки. Зараз в Оратові та деяких інших громадах почали застосовувати імперативні мандати, щоб впроваджувати політику партії, а не людей. А такими діями вони лише озлоблюють місцевих жителів і дестабілізують ситуацію. Знаю, що де­кількох депутатів в Оратові позбавляють мандата. Але нехай краще звернуть увагу на козятинських. Там вже 5 сесій не можуть скликати, чому ж не застосовують імперативний мандат? І в Бершаді непроста ситуація: об’єдналися з колишніми регіоналами і влаштовують по­літичні ігрища. Але наші мудрі люди все це бачать і готові боротися за своє.

Спілкувалася
Людмила ПОЛІЩУК