Це відчув на собі Павло Дісяк, генерал-майор запасу, колишній військовий комісар Вінницької області. Сталось це лише тому, що поцікавився – хто ж винен у втраті Україною Криму. І не просто поцікавився, а через суд домігся, щоб розпочалось досудове розслідування проти деяких державних діячів, які були при владі під час окупації росіянами українського півострова. Відповідне рішення нещодавно було занесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань. (Про це уже розповідалось в нашій газеті раніше).

– Протягом 2017 року у ЗМІ з’явилось дуже багато інтерв’ю вищих посадових осіб країни, – розповідає Павло Пилипович, – в яких вони називають причини окупації Криму, вказують на тих, хто проявив бездіяльність, та й став зрадником. Але до сьогодні, а уже пройшло чотири роки з того часу, ми не почули, щоб когось притягнули до кримінальної відповідальності за зраду, недбалість чи бездіяльність. Тож я зібрав більшість із таких виступів у ЗМІ і на сайті «Української правди» 10 квітня 2017 року з’явилась публікація «Як ми втрачали Крим. Свідчення перших осіб України». В публікації йдеться про те, як відбувалась анексія Криму. Своє бачення тих подій виклали люди, які в той час приймали важливі державні рішення, володіли усією, зокрема й таємною, інформацією, від яких залежало – чи залишиться Крим в складі України. Але багато із цих свідчень протирічать одне одному і важко зрозуміти як було насправді і хто лукавить. Щоб усе з’ясувати я подав розгорнуті заяви з копіями публікацій ЗМІ в Головне слідче управління СБУ, а також в Генеральну прокуратуру України. Я намагався ініціювати розслідування головними фахівцями в цій справі – слідчими СБУ та ГПУ. Таку заяву, за Законом, має бути зареєстровано в той же день. Однак мені довелося пройти довгий шлях грубої протидії, і тому тільки за рішенням суду, в грудні минулого року заяви було зареєстровано і відкрито досудове розслідування. Воно має визначити які порушення були допущені з боку низки посадових осіб, серед яких Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов, Арсен Аваков, Сергій Пашинський, Валентин Наливайченко, Ігор Тенюх. Про це йдеться у відповіді прокуратури, яка мені нещодавно надійшла.

Напевне читачеві цікаво буде дізнатись дещо більше про людину, яка не побоялась ініціювати таке розслідування. До того, як очолити Вінницький облвійськомат, генерал-майор Дісяк командував артилерійською дивізією, штаб якої знаходився у Тернополі. Це було найпотужніше артилерійське з’єднання у колишньому Союзі. П’ять із шести бригад мали артилерійські системи великої дальності дії, в яких могли використовуватись ядерні боєприпаси. А до того, як очолити дивізію, Павло Пилипович командував полком, дивізіоном, батареєю, взводом. Тож здобув чималий досвід офіцера-артилериста.

Коли ж розпочалась агресія Росії на сході України, генерал-майор запасу, на той час йому уже було 64роки, добро вільно пішов готувати артилеристів Національної гвардії. Два роки перебував з ними на полігонах та воював в зоні АТО. На початку минулого року Павла Пилиповича, за трудовим договором прийняли на посаду викладача артилерійської підготовки у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. Там призначили куратором групи, сформованої із воїнів, які воювали на сході України. Вони навчались на спеціальних курсах за скороченою програмою, щоб уже підготовленими офіцерами –артилеристами повернутись у бойові підрозділи.

Підготовкою цієї групи Павло Пилипович займався майже до кінця січня нинішнього року. І коли до випуску залишалось два тижні, керівництво університету вирішило не продовжувати трудову угоду, а 29-го грудня начальник військового університету генерал-лейтенант Анатолій Сиротенко видав наказ про його звільнення, незважаючи на те, що викладач ще перебував у відпустці.

26-го грудня мені зателефонував декан факультету, – пригадує мій співрозмовник. – Він повідомив, що мене на бесіду викликає перший заступник начальника університету. У визначений час я був у нього. Там були ще один заступник та офіцер СБУ, який опікується вузом. Суть розмови звелась до того, що я своїми заявами в СБУ, ГПУ наніс шкоди «іміджу» навчальному закладу, в якому працюю. Мої пояснення та аргументи до уваги не брались. Їм наказали зі мною поговорити, от вони це й зробили. А у начальника університету так і не «знайшлось» часу для зустрічі зі мною. Тож він видав наказ про моє звільнення не вислухавши мене. А на початку січня, коли після свят, я прийшов в університет, мене зустрів декан факультету і повідомив про звільнення. При цьому попросив, щоб в цей же день я залишив навчальний заклад. Замість мене хтось зібрав усі підписи в обхідний лист. Мені навіть принесли пакети, щоб упакувати в них особисті речі – польову форму та ін. Знайшли автомобіль, щоб усе це відвести додому. Словом від мене вирішили позбавитись якомога швидше. Але перед тим, як я покину університет, декан факультету майже зі сльозами на очах попросив, щоб я не зустрічався із студентами групи, де був куратором, тому, що напередодні він їм сказав , що ніби то я звільнився за власним бажанням, або, при зустрічі, підтвердити це їм. Від цього я відмовився це говорити і пішов на зустріч зі студентами. Коли зайшов до них в аудиторію – почув «пане генерале, на фінішній прямій ви нас зрадили». Після цього я розповів усе як є. При цьому зауважив, що хотів би з ними виїхати на лагерний збір, де провести бойові стрільби, чим завершити їхню підготовку, причому без оплати і проживати в наметі. Але мені в цьому категорично відмовили. У студентів, а усі вони, нагадаю, учасники бойових дій, було таке ж бажання. Тому вони написали колективне звернення до начальника університету і усі до одного підписали його. В ньому, зокрема зазначено:

«За три місяці навчання під керівництвом Дісяка П.П. ми переконались в його професійності та принциповості, як викладача, умінні доступно та зважено пояснити матеріал і дати нам, студентам, усі знання, які тільки можливо дати під час стислого чотиримісячного курсу. Не зважаючи на високу вимогливість (отримати у нього вкрай складно для цього потрібно дуже багато працювати), він здобув повагу усіх, без винятку, студентів нашого курсу.

Ми не знаємо, з яких причин було прийнято рішення про непродовження контракту Дісяку Павлу Пилиповичу, але дуже просимо Вас надати можливість нашому взводу закінчити навчання під керівництвом професіонала, який почав нас навчати, а також не позбавляти майбутніх слухачів Факультету підготовки офіцерів запасу, артилеристів можливості переймати у генерала його знання і досвід, так потрібні Україні у сьогоднішні важкі часи.

З повагою і надією на позитивне рішення студенти 24-го навчального взводу».

Це звернення студентів так і залишилось поза увагою начальника університету, більше того, він, по при їхнє намагання зустрітись, а їх було аж п’ять, він кожен раз їх уникав.

Чим же викликані такі дії керівника навчального закладу? Здогадатись не важко. Очевидно хтось його про це «попросив». Щоб догодити цьому «прохачу» керівник університету пішов на пряме порушення законодавства, як що не сказати більше. Напевне він більше вболіває за свою посаду, а ніж підготовку кваліфікованих офіцерів-артилеристів, потрібних Україні для її захисту, особливо на сьогодні.

Що до його дій, то ось що написав Олександр Франчук, майор у відставці, який з 2014 до 2016 року воював в зоні АТО і був інструктором з артилерійської підготовки у новостворених частинах артилерії Нацгвардії. А нині є практикуючим адвокатом, спеціалізується на захисті прав військовослужбовців. «Із цієї ситуації напрошується висновок – якщо громадянин України, патріот, генерал, учасник бойових дій, не дай Бог надумає скористатися своїм конституційним правом і звернеться офіційно в СБУ та ГПУ із заявою про встановлення історичної правди, то іншими генералами будуть вжиті заходи щодо його дискримінації …

Просто так звільнити людину за його небайдужу позицію патріота не вийде, – пояснює Франчук. – Я зберу цілу команду адвокатів, але таких людей, як Павло Пилипович ми будемо захищати. Проведемо адвокатське розслідування і в разі наявності ознак злочину – ініціюємо порушення кримінального провадження, вході якого розберемося, в яких таких державних інтересах було відмовлено фахівцю з академічною освітою в його роботі по підготовціо фіцерів для артилерії України. На сьогодні в ЗСУ не вистачає до тисячі офіцерів-артилеристів. Можливості кафедри артилерії Академії Сухопутних військ у Львові, більш ніж скромні … Тому в Університеті ЗСУ і створили курси, на яких здійснюються підготовки офіцерів артилеристів за скороченою програмою. Цим займались полковник запасу Михайло Маяковський і генерал-майор запасу Павло Дісяк. Знаю це тому, що був у них і передав усі свої напрацювання з підготовки фахівців артилерії, які були мною зроблені в 2014-2016 роках”.

На думку адвоката, такий раптовий політичний тиск і санкції проти Павла Дісяка можуть завдати шкоди всій системі артилерійської підготовки в рядах ЗСУ. Те, що Павлу Пилиповичу не дали можливості випустити групу артилеристів це – просто шкідництво за умов особливого періоду. А звільнення його під час відпустки, не пояснивши причини відмови в продовженні трудового договору – це порушення трудового законодавства, по відношенню до громадянина, тим більше – учасника бойових дій. А ви як вважаєте?

Олекса БЕРЕЖНИЙ