Днями отримала повідомлення від одного з наших земляків: «Залишився знову ні з чим. Все під завалами…» Ломаю голову, як знову все починати спочатку, аби після лікування цей юнак знову був в екіпіровці . Головне – як це пояснити тим, для кого війна начебто є, але вона десь далеко? Для кого війна не для них? Можливо ця інформація розкриє очі багатьом на те, що таке війна насправді?

«Таких куп у лісосмугах під Бахмутом зараз багато. Це лише одна з них. Купа особистого спорядження, зброї і закривавленого одягу, який з поранених медики буквально зрізають, аби мати доступ до ран, а іноді – аби пересвідчитися, що не проґавили на тілі маленької дірочки від уламка, через яку по дорозі до стабпункту боєць може непомітно стікати кров’ю. Це лише точка перегрузки. Відправивши “трьохсотих” далі по етапу, їхні автомати й гранати розряджають, підписують де чиє і потім слідом за еваками передають в частини, до яких належать поранені. А одяг – так і лежить купою, поки його не вивезуть десь подалі. На жаль, під час контрнаступу/наступу часто діє правило: більше втрат у тих, хто штурмує, ніж у тих, хто обороняється. У лютому я спостерігав, як біля входу до одного зі стабпунктів, уже на другій лінії, щодня (!) виростає така купа висотою в два людських зрости. Санітари виносять ці мішки на вантажівку, а наступного дня на тому ж місці виростає така ж купа. А скільки таких стабпунктів по лінії фронту? Важко уявити сукупні розміри цього гігантського терикону.

Але як завжди, найвиразніше загальну картину підкреслюють окремі деталі. На третьому знімку ви бачите як по дотичній уламок чи куля продірявили каску, зате її власник вижив. А на останньому фото – хлібина. Куля продірявила машину, рюкзак і застрягла в хлібі. Іншими словами, хліб можливо врятував життя воїна.

Моліться за них. Донатьте їм на новий одяг і спорядження. Вони вже віддають нам набагато більше.»

Iгор Садовий
Ірина Лупущенко