Двічі виходив з оточення і звільняв понад 20 населених пунктів

«Нам допомагала якась невидима сила», – ділиться воїн

Горів у бронетранспортері та не раз прощався із життям, перебуваючи на межі життя та смерті. Орден «За мужність» ІІІ ступеня говорить, що цей суворий чоловік зробив чимало для рідної держави.

— У душі я боєць і від 2019-го захищаю свою країну від ворогів, — розповідає Володимир. — Стати воїном-контрактником вирішив свідомо у 2019-му, коли мені було вже 36 років. Просився саме до бойової бригади, щоб мати змогу битися з непрошеними гостями, які хочуть відібрати нашу землю.

Володимир розповідає, що воювати проти великої кількості окупантів, що сунули цілими колонами, їм допомагала якась невидима сила. За його словами, наші воїни щоразу перемагали там, де це було майже неможливим.

На рахунку старшого солдата Володимира Філіппова участь у звільненні понад 20 населених пунктів на Харківщині в складі окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Два рази він пробивався з оточення окупантів, горів у бронетранспортері та не раз прощався із життям, перебуваючи на межі життя та смерті. Орден «За мужність» ІІІ ступеня говорить, що цей суворий чоловік зробив чимало для рідної держави.

На жаль, під час успішного контрнаступу в Харківській області восени 2022-го воїн зазнав серйозної бойової травми. Тому на початку поточного року його переведено до одного з районних ТЦК та СП, розташованих на Харківщині.

Воїн підрозділу охорони одного із РТЦК та СП у місті Харків старший солдат Володимир Філіппов

— У душі я боєць і від 2019-го захищаю свою країну від ворогів, — розповідає Володимир. — Стати воїном-контрактником вирішив свідомо в 2019-му, коли мені було вже 36 років. Просився саме до бойової бригади, щоб мати змогу битися з непрошеними гостями, які хочуть відібрати нашу землю. Спочатку вчився в навчальному центрі на водія спеціальних автомобілів. Коли ж наш батальйон отримав БТР-4Е, то пройшов курс підготовки з керування цим зразком сучасної бронетехніки.

Українська земля захищала наших воїнів

Перша ротація була три роки тому на Луганщину біля селища Золоте.

— Під час бойового хрещення я швидко освоїв науку ведення війни. Досвід участі в ООС дуже допоміг мені від моменту широкомасштабного вторгнення росії в Україну. В 2022-му вже нічому не дивувався в діях окупантів. Адже добре вивчив їхню підступність і тактику гри без правил. Також українцям варто пам’ятати, що росіяни поважають тільки силу, — розповів армієць.

Торік ранок 24 лютого воїн на псевдо «Щекотун» зустрів на своїй позиції неподалік держкордону, куди буквально напередодні висунувся його механізований підрозділ.

— Десь о п’ятій ранку все нічне небо стало червоним від ракет рашистів, що летіли над нами в бік Харкова та Чугуєва. Друга група прильотів призначалася вже для нас. Ми сховалися в укритті. Коли все стихло, то 15 сантиметрів пилу, шматків цегли чи землі покривало все навколо мене. Ми з товаришами швидко зайняли місця в машинах та висунулися у визначений район. Від того часу і аж до 30 вересня я спав у машинах, наметах чи в окопах, — каже воїн ЗСУ.

Він пригадує, що воювати проти великої кількості окупантів, що сунули цілими колонами, їм допомагала якась невидима сила. Наші воїни щоразу перемагали там, де це було майже неможливим.

— Начебто українська земля нас захищала. Іноді сам дивуюся, як же вдалося вціліти та ще й завдати втрат противнику. Словами це важко пояснити і можна лише відчути серцем, — говорить захисник України.

Перемога супроводжувала його ударний підрозділ

26 лютого був перший його запеклий бій з окупантами. Коли механізований підрозділ переміщувався на бронетранспортерах, то натрапив на засідку. Їх почали обстрілювати танки та міномети з трьох сторін. Хоча стріляли вони не дуже влучно, але бойового комплекту зовсім не жаліли. Поступово вороги взяли їх в оточення. Через монітор свого БТР-4Е водій Володимир добре бачив, як точився бій. Він постійно маневрував, майстерно виводив машину з-під лінії вогню тощо.

Під час тривалого протистояння один із бронебійних танкових снарядів пробив бак із пальним його БТР-4Е і влучив у двигун. Добре, що ємність із пальним була повною, і вибуху не сталося. Хоча двигун замовк, та машина ще рухалася за інерцією вперед. Володимир скористувався ситуацією і під’їхав якомога ближче до лісосмуги. Адже тільки там екіпаж зміг би вийти з бронемашини та врятуватися від куль. Володимир сильно ризикував тоді, але його сміливі дій врятували наших хлопців.

— Уже коли всі хлопці вийшли з десантного відсіку БТРа, відкривав свої двері. В цей момент побачив спалах і полум’я обпекло мені обличчя. Одразу задзвеніло в голові, але якось зміг вийти з машини, що палала, та дістатися безпечної зони. Далі діяв як піхотинець. Принаймні один ворожий танк із чималою кількістю рашистів ми записали на всій рахунок. Хоча й сам страждав від болю, але допомагав бойовим медикам перев’язувати поранених. Пробивши мур оточення, ми успішно вийшли до своїх. Емоції ж з’являються вже після бою, біля багаття зі смачною кашею, — зауважив старший солдат Філіппов.

Після звільнення першого населеного пункту Михайлівка, у якому брав учать воїн, перемога й надалі супроводжувала його ударний підрозділ. Українська піхота грамотно та методично вибивала рашистів із кожного наступного селища чи міста.

— Пам’ятаю, як під час одного привалу читав російську пропаганду, що начебто Куп’янськ  — це їхня фортеця і вони там «стоятимуть до кінця». Насправді ж, коли ми зачинили їх із трьох боків, то рашисти побігли по рейках і так швидко, що олімпійські рекорди поставили. Дещо важче було із позиціями окупантів біля адмінмежі Луганщини. Там вони сильно укріпилися, а  їхня артилерія з авіацією — щодня по нас били, — розповідає військовослужбовець.

Невдала засідка рашистів біля Петропавлівки

30 вересня 2022-го підрозділ Володимира штурмував одну з чергових позицій окупантів неподалік Петропавлівки. Як пізніше з’ясувалося, росіяни зробили там засідку, добре все замінували та чекали на наших воїнів.

— Серед нас було чимало мобілізованих, але всі працювали злагоджено та були готові до всього. Коли мій БТР підірвався на міні, то всі вибігли та спрямували вогонь у бік найближчої лісосмуги. На такий спротив росіяни не очікували. Після кількох пострілів у наш бік, вороги повилазили з окопів, кинули МТЛБ та дали дьору. Я ж через той вибух зазнав сильної акубаротравми та закриту ЧМТ. Згодом мене евакуйовували. Та головне, що бойове завдання було виконано,  — запевнив Володимир.

Потім було тривале лікування в двох госпіталях. Головні болі й досі сильно турбують чоловіка, і рівень своїх хвилювань має постійно контролювати. На жаль, рішенням ВЛК його визнано таким, який не може служити в бойових частинах ЗСУ. Тому кілька місяців тому Володимира переведено до районного ТЦК та СП, що у Харкові, на посаду водія підрозділу охорони.

— У моєму житті було не так уже й багато яскравих моментів. 26 лютого — день виходу з оточення та перший запеклий бік з окупантами. Також ніколи не забуду 6 квітня 2022-го, коли після чергового бою перед усім підрозділом мені вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня. А щодо стану свого здоров’я, то за нього ще поборюсь. Я був й лишаюся бійцем у душі. На нинішній посаді також допомагаю виборювати перемогу і цього мені достатньо, — насамкінець сказав старший солдат Володимир Філіппов.