Хто виніс евакуаційні поїзди, їхав розстрільною Житомирською трасою чи сотнями таких інших.

В кого вже в маленьких серцях встигли зарубцюватись кадри реального пекла від ракетних обстрілів та бомбардувань.

Хто ходить до татусів і мам в гості на могили, хто найрідніших може обняти лише на пам’ятниках!

І хто при цих жахах сідає за шкільні парти чи йде в садочок, щоб здобувати знання і не віддати ворогу МРІЮ! Про Перемогу України! Про те, що житимуть і творитимуть на благо Бога, незалежної Батьківщини і свого добробуту тут, на рідній землі!

Я знаю як ніхто, як це, коли вже місяці наш першокласник і четвертокласниця, як і ваші діти та онуки, спускаються з 14-го поверху після щоденних нічних ракетних обстрілів столиці і йдуть на стаціонарне навчання. Тим самим кварталом, на який як навіжені полюють путлерівці!

Як крається моє серце, як і ваше від цього – краще не скажу!

Не втікати – був вибір нашої родини. І їх. Ми не ігноруємо безпеку. Але і не наганяємо страхи…

Але ось так, ранячи свої душі та серця в тривозі за НИХ, ми ростимо живих свідків для майбутніх поколінь цих жахів війни!

Найстрашніше гартування дітей війною! Але вони це проходять, наші найрідніші маленькі діти і онуки! Тому кажу від імені кожного: ДІТИ УКРАЇНИ – ВИ ГЕРОЇ! Передайте так кожній дитині сьогодні і говоріть це щоденно! Бо вони діти війни!

Будь вона проклята!

І коли нас не стане, вони робитимуть все, щоб ті жахи, які вони бачать, більше ніколи не повторились!

А ще вони всі знають прізвище кривавого диктатора і щиро просять, щоб Путлер здох!

Дитячі мрії – то святе!

А фотофакти розстріляного щасливого дитинства наших дітей має НЕОДМІННО розслідувати новий НЮРНБЕРГ!

Бо якщо ми це пробачимо, дорослі, то грош там ціна!

Тетяна Редько
Заслужений журналіст України